Місто Боуган - Кевін Баррі

Бо так є.

Тим часом:

Старигань Менніон кивнув у напрямку Димопільського мосту:

— Бачиш?

Здоровань Дом бачив.

— Дівчинка-вбивця, — сказав він.

Дженні Цзинь безжурно спостерігала за бунтом з високої арки мосту й випускала кільця диму випнутими губками.

*

Логан знав, що хлопець намотує навколо нього кола.

На корабельні він відчув за спиною рух.

Він терпляче зітхнув.

Він звернув за склади і слизнув у тінь, щоб зачекати.

З’явився малий Кантіллон.

Логан безгучно вийшов із тіні, прудкий, як горностай, затиснув горло хлопчака передпліччям, вихопив у нього з-за пояса шкелп, увігнав у серце, прошепотів йому слова, яких не можна повторювати, і став слухати, як юне життя полишає тіло.

Відчув, як це життя перевалюється в пітьму, але задоволення від цього не дістав.

Відпустив тіло, дав йому впасти просто серед брудних складів, і на мить зачудувався, які ж безмежно тупі завмерлі риси малого.

Цибатий не став би ганьбити свій ритуальний кинджал такою негідною кров’ю.

Він рушив далі. У Логані наростала втома. Він знав, що і його шлях теж добігає кінця, а з ним — і слава. Доки він блукав у квітневому дурмані, питання спадкоємності вирішили без нього. Лишається йому тільки втіха доторку Маку, та й то не напевно.

Він скерував носаки до кафе «Альядос».

*

— Як ви думаєте, як це все закінчиться, містере Менніоне?

— Паршиво закінчиться, Доме.

*

У дешевому борделі Сліпої Нори Ґант поставив стару семидюймову платівку на патефон, і мелодія, щойно залунавши, відгукнулася в його підошвах, і він пустився сам танцювати ска, а беззубі хвойди на обшарпаних старих диванах посміхалися і хрипко підспівували, Нора відбивала ритм, а Ґант танцював повільно, тримався тихо, і гордо, і цілком тверезо.

*

У кафе «Альядос» було порожньо, як не рахувати дівчини за баром, і Логан вмостився чекати на високому табуреті.

Пив він «Джона Джеймсона».

На порозі півночі зіслизнув з табурета, підійшов до музичного автомата, вибрав повільну стару мелодію каліпсо з утраченого часу.

Цю вона знає.

Він знову сів коло бару, і, коли заграла стара музика, спробував непевною рукою пригладити волосся.

І рівно опівночі в ніч Серпневого ярмарку зрізані жовті квіти у вазі на шинквасі в «Альядосі» затремтіли, коли бічні двері прочинилися, і знову завмерли, коли ті зачинилися, і він тихо крутнувся на табуреті.

— Ну, — сказала вона.

У різких лініях її обличчя викарбувалося дев’яносто боуганських ярмарків, і він уже змирився зі своєю долею.

— Манюню, — привітався він.

*

Ніч старіла, і місто стихало уздовж неї, і поклик крові вабив молодь до річки. У її водах виблискував голий півмісяць, і ми трепетали в такт серпневого пульсу Боугана.

На кам’яних сходах уздовж берега молодь ніжилася парочками і стискала одне одного в обіймах. Їхні вуста промовляли слова — обіцянки та клятви, — і річкове повітря підхоплювало їх і змішувало зі словами буркотливих мертвих. Вони спліталися у єдиний голос, і цей голос якимсь дивом мав прикмети тиші, адже заглушав усе інше й заворожував.

Погань здіймалася від води, як солодкий-пресолодкий туман.

Зелена ящірка вислизнула з тріщини у сходах, перелізла гору плоті й поживилася кров’ю, що вже засихала на рані у животі мертвого хлопчика з очима, як у дрозда.

Здійнявся вітровій, посунув фронт хмар, з імли проступили дахи — місто знов утверджувало свою присутність, — і тепер міські вогні пливли водою. Вода перегукувалась із зеленими водоростями й кам’яними берегами річки. Ми слухали — заворожені, — як вона плине крізь місто Боуган, як тече до незримого моря, як море тягне її до себе.

Засяг літа скорочувався; ми ось-ось побачимо, що принесе осінь, а там і зима. Але місто дозволило часу сповільнитися, бодай на одну ніч, і послало молодь до річки.

*

Перші потуги світла заливають інавгурацію:

Дженні Цзинь без сідла їде верхи на паломіно[26] з Великої Пустки уздовж річки Боуган.

По обидва боки її коня, що його ребра повільно здіймаються у вохристій світанковій імлі, несе почесну варту з півдесятка диких дівчат із перев’язями для кинджалів, чоботами із залізними носаками, білими вініловими куртками на блискавці й чорними сатиновими шортиками — а над річкою раннього ранку, як завжди, бушують місцеві мартини.

Птаха з шаленими очима й чорною спиною шугнула до дівчинки-вбивці Цзинь, але та тільки підвела погляд і так люто поглянула на неї, що мартин сахнувся, відвернувся й помчав униз за течією.

Дженні знущально закричала йому вслід:

— Ммваааоорк!

І всі дівчата розсміялися.

Процесія просувалася, і пси, припнуті в купецьких дворах уздовж річки, відступали в холодні ранкові тіні і трепетали від жаху.

У повітрі, де шал змішувався з жалібним скімленням псів і благанням, Дженні вперше відчула смак нового життя

рівним кроком їдучи до свого злету — і поштовх страху відчула також, січете

вишукуючи в очах свого почту знайоме жовте сяйво, ясний проблиск амбіції

і в небі, що з кожною миттю яснішало, вона побачила, як повільно гасне мерехтіння втраченого часу.

КІНЕЦЬ

Про автора

Кевін Баррі — відомий сучасний ірландський письменник, автор оповідань та романів, за один із яких — «Місто Боуган» — був відзначений Дублінською літературною премією, обійшовши таких авторів, як Харукі Муракамі та Мішель Уельбек. Лауреат численних інших премій, зокрема і Літературної премії Європейського Союзу за 2012 рік. Сміливий творець нових форм у літературі. Багато мандрував, працював позаштатним журналістом, мешкав в автокаравані, обживав казарми колишньої Королівської ірландської поліції, врешті осів у Дубліні через, як сам каже, труднощі з перевезенням великої кількості книжок під час переселення.

Про перекладача

Ярослава Стріха (народилася 1988 року) — перекладачка і літературознавиця. Навчалася у Києво-Могилянській академії та Гарвардському університеті (PhD від кафедри слов’янських мов і літератур, 2017).

Опубліковані переклади: «Життя за життям», «Руїни бога» і «За лаштунками в музеї» (Best Book Award Львівського форуму видавців 2018 року) Кейт Аткінсон; «Євреї та слова» Амоса Оза й Фанії Оз-Зальцберґер; «Нечуваний Нечуй» Максима Тарнавського; «Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505–1795» Анджея Сулими-Камінського; «Вартові» Алана Мура й Дейва Ґіббонса; «Метафори і пам’ять» Синтії Озік; «Багряна королева» і «Скляний меч» Вікторії Авеярд та ін.

Інформація видавця

Зміст

Олівії Сміт • 5

ЧАСТИНА 1. ЖОВТЕНЬ • 7

Природа розладу • 9

Повернення Ґанта • 19

Шлюб • 28

Зібрання у Висотках • 33