Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

Якщо існує категорія людей, котрі, переживши горе, носять його з собою все життя, як черепаха свій дім, то Милка, без усякого сумніву, не належала до неї. Виглядала вона чудово. За останній місяць вона схудла. Її світле волосся відросло і досягало плечей. Вона була одягнена в білу, дуже відкриту сукню, котра чудово відтіняла засмаглу шкіру.

Як тільки вона з’явилася в ресторані «Парус», що знаходився неподалік від Приморського парку, кілька чоловіків, що безтурботно потягували коктейль, підняли на неї очі і приготувалися до штурму. Протяг з відкритих дверей грав полум’ям свічок, що стояли на кожному столі. Тіні на стінах затанцювали, і силуети шукачів жіночої теплоти з соломинками в зубах стали схожими на слонів з піднятими хоботами, що виконують шлюбний танець. Але їх запал швидко остудив молодик років двадцяти восьми. До цієї хвилини він самотньо нудьгував за столиком у дальньому кутку. Раніше ніж Милка встигла сісти, молодик підійшов і взяв її під руку. Палаючі очі відвідувачів ресторану погасли, і тіні похмуро опустили хоботи в склянки з коктейлем.

Молодика звали Борисом. Він переслідував Милку вже другий тиждень. Високий, гарної статури, з красивим безтурботним обличчям, він подобався Милці. Хоч це був не її тип чоловіка. Так жінкам, закоханим в Алена Делона, здоровань і красень Патрік Суейз здається справжнім Кінг-Конгом.

Її тип був втілений в Кощієві так міцно, як тип Пігмаліона в кам’яній Галатеї. Вона вже давно зрозуміла це.

Кілька тижнів духовної і фізичної близькості, коли доглядала його в своїй квартирі, можливо, тепер будуть найщасливішими в її житті. Та чи побачить вона Кощія ще коли-небудь? Сьогоднішній ранок здався їй особливо сумним, і вона проревіла весь день, зачинившись у своїй квартирі. А увечері її почав діймати дзвінками Борис, і вона згодилась зустрітися з ним у цьому затишному ресторанчику.

Милку тут знали. Біля входу товпилася довжелезна черга, але Милку швейцар пропустив. Поряд з ним стояв кореєць Пак — штатний ресторанний викидайло. Він кивнув їй, як давній знайомій. Тільки недосвідчена людина могла дозволити собі посмішку, застосувавши термін «викидайло» до його невисокої, худорлявої, навіть дрібної фігури.

Він приїхав з Північної Кореї вивчати в Київському університеті хімію. Хімія Пакові не давалася, він пішов з університету, не закінчивши й курсу і, побоюючись помсти соратників Кім Ір Сена за невиправдану високу довіру і злочинно-недбайливе ставлення до виділених на його освіту народних коштів, осів у Ялті. Клімат Ялти був чимось схожим на клімат його рідної Кореї. Тут було порівняно тепло, а Чорне море чимось нагадувало Жовте.

Борис був непоганим співбесідником, добре танцював і не шкодував грошей. «Гроші Штерна будуть ціліші», — подумала Милка, допиваючи другий бокал шампанського. Він весь час розважав її розмовами, і вона, іноді відповідаючи, могла добре роздивитися його.

Так, він був красенем, яких мало, але щось все одно насторожувало її. Вона була знайома з ним другий тиждень, та лише тепер зрозуміла, що. Холодні нерухомі очі, які не сміялися, коли сміявся він.

«О господи, — прийшла їй раптом в голову думка, — а що, коли це зв’язано з Кощієм?»

Вона вибачилася, встала і пішла в туалет, але, повернувши за ріг, кивнула Паку, що стояв, спершись об стінку, у яскраво освітленому вестибюлі. Той, посміхаючись, підійшов до неї.

— Якісь проблеми, моя мила Мило? — його запитання прозвучало як «кі проп-лем мой міла-Міла». Він завжди її так називав — «моя мила Мило».

— Пак, у тебе є ключ від двокімнатного номера нагорі? — спитала вона, і ледь помітний рум’янець вкрив її щоки. Про кілька номерів нагорі знали лише постійні відвідувачі ресторану. Ними користувалися за окрему платню, якщо клієнт і клієнтка хотіли усамітнитися.

— Для вас, моя мила Мило, що завгодно, — відповів Пак.

— Мені він потрібен на годину. І ще, Пак, той чоловік, котрий сидить зі мною… Я зараз піднімуся з ним нагору і хочу, щоб ти подивився, що у нього в кишенях. Я не буду зачиняти двері на защіпку і спробую зробити так, щоб його одяг залишився в передпокої. Зроби це для мене, Пак, прошу тебе, — вона поклала йому руки на плечі і несподівано поцілувала в губи.

Пака обдало п’янким солодким запахом парфумів, і він на мить відчув дотик її теплого тіла. Йому подобалася ця чарівна жінка, на яку весь час хочеться озиратися — від струнких ніг і досконалої фігури важко відірвати погляд. Вона вигідно відрізнялася від лякливих кореянок, яких він знав дома, і гордовитих білих, які дивилися на нього, як на частину ресторанного умеблювання. За одну її посмішку він готовий був віддати все, що мав, а за те, щоб володіти нею, не замислюючись, віддав би життя. Він кивнув і відступив до стіни. Очі його заблищали. А може, то був відблиск юпітерів, що спалахнули. Корейці відмінно приховують свої почуття.

Тим часом на подіумі посеред залу троє довговолосих затягли ідіотську пісню, що складалася всього з двох слів — «Паго-Паго» і «Акапулько», витанцьовуючи в модному стилі «хіп-хоп». Кілька пар топталися на танцювальному майданчику. В темному кутку, поряд з чоловічим туалетом, довгорукий, схожий на пітекантропа тип тискав