Місто Боуган - Кевін Баррі
— Зауважуєш відчуття, Мудаче?
— Це місце, містере Г., воно як…
— Шо, несе, Мудаче?
У Мудака голос затремтів, як у маленького:
— Не скажу, шо мені заєбісь, містере Г., якшо можна з вами по чесноку.
Мудак із надією зиркнув на центр Боугана — його дахи велично височіли неподалік, — але Цибатий сумно похитав головою: назад нема вороття.
— А сам ти сюди не ходиш, Мудаче?
Він говорив з хлопцем ласкавим стишеним голосом, ніби заколисував, але в Мудака все одно мурашки хребтом бігли.
— Ні, містере Гартнетте.
Логан рішуче кивнув, ніби кращої стратегії юнак і уявити собі не міг.
— То розкажи мені про Вовчика та Дженні, — попросив він.
У недоумка Берка аж щелепа відвисла.
— А мені ж звідки про них знати, Г.?
— Вони нерозлийвода, Мудаче?
— Ну, В-вовчик так думає.
— Піймала вона його на гачок? Я так і думав. А що Дженні?
Мудак вдав, наче йому байдуже.
— А я знаю, містере Г.? Ну, вона, тіпа, його підманює, але…
Мудак розгубив слова, закотив очі. Логан дозволив паузі затягнутися ще на кілька секунд — цікаво було подивитися, куди це місце заведе хлопця. За спиною в Мудака Берка було типове для західної Ірландії готичне дитинство, і саме його паволоку — його власний болісний втрачений час — Логан побачив у тих зелених очах. Туди його послало. Побачені жахи, заподіяні ним жахи. Від лоскотів минулого не втечеш, бо минуле всюдисуще, як сверблячка попід шкірою.
— Вертайся до мене, Мудаче.
— Думаєте, Сусик з’їсть мене на десерт, Г.?
— Цить, хлопче, вертайся-но сюди — Сусик тебе любить.
Мудак Берк гойднувся на дротяному паркані, пошаркав ногами. Переніс вагу з лівої ноги на праву, й навпаки. Логан підняв руку, щоб його спинити.
— Що думаєш про ситуацію з Вовчиком, Мудаче?
— Яку ситуацію, містере Гартнетте?
Логан радісно посміхнувся, ніби це щойно спало йому на думку.
— Як думаєш, нам варто його прикінчити?
У кутиках губ в Альбіноса виднілися висохлі краплі слини, й вони тріскалися, коли він говорив.
— Але ж, Г., Вовчик у Стилягах — найкр…
— Ви досі друзі?
Комірець в Альбіноса м’ятий, штани теж непрасовані.
— До чого тут дружба? Просто не бачу, що він такого наробив.
— Вірність — дуже важливий ресурс, Мудаче Берку.
— Не подобається мені тут, містере Г.
Альбінос, завжди блідий, як мрець, став аж зеленавий, кольору плісняви.
— О, це прирічкове відчуття мені знайоме, хлопче. Різне зринає в пам’яті, правда ж?
Він, Мудак, різко сковтнув слину — кисличка жаху сповзла вниз горлом, а потім піднялася знову.
— Ходімо назад, Г.
— А Дженні що? Варто нам прикінчити Дженні Цзинь, Мудаче?
— Мене так вчили, що не треба переходити дорогу китайозам, містере Гартнетте.
— Мудро вчили, дитино, — за нормальних обставин. Але з того, що я зараз чую про Дженні Цзинь…
Він повільно похитав головою.
— У неї ж є певні плани, Мудаче?
— Я про це нічого не знаю, Г.
— Правда? Он воно що.
Логан підвівся зі стовпчика, підійшов до хлопця й поглянув на нього задурманеними очима. Поклав руку хлопцеві на потилицю, притягнув його ближче. Прихилився лоб до лоба. Сказав:
— Давай я тобі дещо скажу, Мудаче. Оце от усе…
Він зробив круговий жест долонею, обводячи цілий світ, як він є.
— …Оце все дуже швидко від тебе піде, чуєш? Ти слави зажив, Мудаче Берку. Яйки в тебе є, копійки якісь відклав, мабуть, навіть дівок траплялося достатньо безклепких, щоб віддатися тобі в руки. Псина в тебе мила, Ангеліна. Я розумію, Мудаче. Все я розумію. Тобі здається, що твоє життя ніколи гаразд не почнеться — а насправді воно весь цей час мчить мимо тебе. Це вже не ігри. Тобі скільки, вісімнадцять?
Тут він, Мудак, зрозумів, що неминуче наближається, і в його голосі звучала приреченість.
— Сімнадцять мені, містере Г.
— Прекрасний вік, Мудаче. Тобі здається, наче житимеш вічно… А я тобі скажу: ні, не житимеш.
Логан склав губи трубочкою і довго, рівно видихнув, ніби вітер зашумів у кронах дерев, — просто хлопцеві в лице.
Видих повис смердючою хмаркою: Мудак відчув запах люльки, і «Го Пі», і гнúлі старого покидька, яким сам він ніколи не стане.
Логан сказав:
— Поглянь на мене, Мудаче. Поглянь на мене, милий. Я не можу сказати, наче мені не щастило. Стиляги чверть століття ходили піді мною. Мене шість разів підрізáли — а я досі п’ю це отруйне повітря. Думаєш, це випадковість?
Він посміхнувся, і в його світло-голубих очах відбилися барви води і неба.
— Ти думав, Мудаче, я відійду від справ? Думав, я цмулитиму ром, давитимуся мускатом, жирітиму?
У хлопця аж губи посіріли від недоброго передчуття. Він знову відчув подих Цибатого на обличчі, а його холодну руку — на горлі.
— Чому ти це зробив, Мудаче?
На те він і боуганець: обличчя хлопця затопив не страх, а сором.
— Містере Г., я не хотів…
— Ти здав Ґантові все, що мав, Мудаче.
— Г., я вас прошу.
— Я знаю, що ти йому розповів, Мудаче.
— Не треба цього робити, Г., прошу…
На Мудака спустилося дивне сяйво: любов і близькість, яких у нього в житті не так багато й було, огорнули його востаннє, щоб дати відвагу на шлях попереду.
— Я це знаю, бо мені сам Ґант розповів, Мудаче.
Повітря над річкою вилизував вітер з Атлантики, що мчав від гирла й ніс зі собою жах усіх своїх привидів. А Боуган тягнув свою ношу гальки, камінців і помиїв, п’яно крутив їх при дні, ніби ланцюг волочив.
Логан повільно увігнав кинджал хлопцеві в живіт. Посіпав з боку на бік легким акуратним рухом, і ніжно притримав хлопця, коли в того голова схилилася вперед, і щось йому прошепотів.
Відступив на крок і вправним рухом висмикнув кинджал, так що життєво важливі органи вилізли назовні, а сам придержав хлопця.
Він, Логан, відчув тоді щось дивне, таку наче легкість, і ледь їй не піддався.
Він різко вдихнув і затримав подих.
Знову прихилився чолом до чола хлопця, що помирав, і завмер на мить, і попросив пробачення.
Тоді зробив крок назад і лишив рештки Мудака Берка осідати — як рукавицю-маріонетку, що стала непотрібною, — а сам граційно відійшов. Підняв із землі палицю і пролитою кров’ю виписав на стежці перед тілом слово «Юда» — сягнистим, нервовим, дитячим почерком.
Тоді переліз паркан і спустився крутими кам’яними сходинками, висіченими в березі.
Манірно підняв вказівним і великим пальцями штанину й занурив хорватський черевик у воду, щоб змити бруд.
Дивився, як ясно-червоне змішується з брудно-бурою болотяною водою і швидко
