Містер Мерседес - Стівен Кінг
потім поверну вам оригінал.
— У цьому нема потреби. Я зісканую лист в комп’ютер і принтером надрукую
вам копію. Давайте сюди.
— Справді? Ви вмієте це робити?
Очі в неї усе ще червоні після плачу, але погляд, який вона йому дарує, веселий.
— Дуже добре, що у вас є якийсь комп’ютерний експерт за викликом, —
мовить вона. — Я зараз же повернуся. А ви тим часом з’їжте іще коржик.
Ходжес з’їдає три.
10
Коли вона повертається з копією листа, він складає папір і ховає собі до
внутрішньої кишені піджака.
— Оригіналу варто лежати в сейфі, якщо такий тут мається.
— Є один сейф у Цукрових Пригірках — так годиться?
Мабуть, що так, але Ходжеса не приваблює така ідея. Занадто багато
потенційних покупців топчуться там туди-сюди. Можливо, це й дурня, але
вже так, як є.
— Ви маєте приватний депозитний сейф?
— Ні, але я могла б собі орендувати. Я користуюся «Банк оф Америка», це
лише за два квартали звідси.
— Це мені сподобалося б більше, — каже Ходжес, ідучи до дверей.
— Дякую вам за все, — промовляє вона, простягаючи обидві руки. Немов він
щойно запросив її на танок. — Ви не уявляєте, яке це полегшення.
Він бере запропоновані руки, легенько їх потискає, і відпускає, хоча
радий був би тримати їх довше.
— Іще два питання. Перше: ваша мати. Як часто ви її відвідуєте?
— Через день, чи десь так. Інколи я привожу їй їжу з одного іранського
ресторану, який подобався їй з Оллі — на кухні «Сонячних акрів» те все
залюбки розігрівають, — а інколи я привожу їй один-два DVD диски. Вона
любить старі кіна, типу як з Фредом Астером і Джинджер Роджерз[161]. Я
завжди їй щось привожу, і вона завжди рада побачити мене. У її гарні дні
вона бачить мене. У погані вона часто називає мене Олівією. Або
Шарлоттою. Це моя тітка. Також у мене є ще дядько.
— Наступного разу, коли в неї буде гарний день, вам треба зателефонувати
мені, тоді я зможу поїхати туди, побачитися з нею.
— Гаразд. Я поїду з вами. А яке інше питання?
— Той адвокат, якого ви згадували. Шрон. Він на вас справив враження
компетентного?
— Найгостріший ніж у шухляді, таке моє враження.
— Якщо я таки щось з’ясую, можливо, навіть визначу ім’я цього парубка, нам буде потрібен хтось саме такий. Ми підемо до нього, ми передамо йому
листи…
— Листи? Я знайшла тільки цей один.
Ходжес думає: «От лайно». Потім перегруповується:
— Я маю на увазі цей лист і копію.
— О, авжеж.
— Якщо я знайду цього парубка, далі вже робота поліції — арештовувати
його і висувати обвинувачення. Робота Шрона — подбати, щоб не
заарештували нас за те, що перейшли межі, розслідуючи цю справу
самостійно.
— Це ж мусить бути кримінальне законодавство, правда? Я не впевнена, що
він займається такими справами.
— Імовірно, ні, але якщо він добрий фахівець, він знає когось, хто цим
займається. Когось такого, хто не гірший за нього. Ми на цьому
узгодилися? Треба, щоб ми дійшли згоди. Я готовий понишпорити там і там, але якщо справа обернеться годною для поліції, ми її передаємо їм.
— Мене це влаштовує, — каже Джейні. Потім вона зводиться навшпиньки, кладе долоні на плечі його занадто тісного піджака і відтискає йому на
щоці поцілунок. — Я думаю, ви добрий чоловік, Білле. І правильний для
цієї справи.
Він відчуває той поцілунок всю дорогу до ліфта. Гарна маленька тепла
плямка. Він радий, що завдав собі клопоту поголитися перед тим, як іти з
дому.
11
Безкінечно падає срібний дощ, але молода пара — коханці? друзі? — в
безпеці й сухості під блакитною парасолькою, яка комусь належить, радше
за все, комусь вигаданому на ім’я Деббі. Цього разу Ходжес помічає, що, схоже, там промовляє щось хлопець, а очі дівчини розширені, наче у
здивуванні. Може, він якраз робить їй пропозицію вийти за нього?
Джером пробиває цю романтичну думку, наче надуту кульку.
— Скидається на порносайт, авжеж?
— Цікаво, що такий юний кандидат на Лігу Плюща, як ти, знає про
порносайти?
Вони сидять поруч один одного в кабінеті Ходжеса, дивлячись на стартову
сторінку «Блакитної Парасольки». Оделл, ірландський сетер Джерома, лежить
позаду них на спині, розчепіривши задні лапи, язик звисає набік з рота, в
доброму гуморі й задумі він дивиться на стелю. Джером привів його на
шворці, але тільки тому, що такий закон у межах міста. Оделл достатньо
вихований, щоб триматися подалі від проїжджої частини і безпечний для
перехожих, наскільки це можливо для собаки.
— Я знаю те, що й ви знаєте, і що знає кожен, хто має комп’ютера, —
відповідає Джером. У своїх слаксах-хакі, сорочці Ліги Плюща з ґудзиками
до самого низу й коротко підстриженою шапочкою кучерявого волосся він
здається Ходжесу схожим на молодого Барака Обаму, тільки вищий. Джером
має зріст шість-і-п’ять[162]. І довкола нього легенький, приємно
ностальгійний аромат лосьйону після гоління «Олд Спайс»[163]. —
Порносайтів густіше, ніж мух на переїханій тварині на дорозі. Сновигаючи
в неті, ти на них неуникно натикаєшся. І ті, що мають найневинніші назви, зазвичай найбільше навернені.
— Навернені чим?
— Того типу картинками, які можуть призвести до вашого арешту.
— Дитяче порно, ти маєш на увазі?
— Або порно з тортурами. Дев’яносто дев’ять відсотків отого, де батоги та
ланцюги, то постановки. Але залишається один відсоток… — Джером знизує
плечима.
— І ти звідки це знаєш?
Джером дарує йому погляд — прямий, щирий, відкритий. Він не роблений, він
такий, яким є насправді, і це те, що найбільше подобається Ходжесу в
цьому хлопці. Його мати й батько такі самі. Навіть його маленька
сестричка.
— Містере Ходжес, геть усі це знають. Хто молодший тридцяти, тобто.
— Колись, у минулі дні, люди казали: «Не довіряй нікому старшому
тридцяти».
Джером усміхається.
— Я їм довіряю, але, коли заходиться про комп’ютери, жахливо багато з них
стають безпомічними. Вони б’ють свої апарати, а потім очікують, що ті
будуть працювати. Вони стрімголов відкривають файли, причеплені до
електронних листів. Вони заходять на такі, як ось цей, веб-сайти, а потім
раптом їхній комп’ютер перетворюється на «Hal 9000» і починає
завантажувати картинки з підлітками-ескортерками або відео терористів, де
показано, як людям відрубують голови.
