Три тисячі смертей - Радій Володимирович Радутний
— Так-так... Виходить, у тому районі, звідки треба вкрасти головку, стоять три дивізії. Відповідно, тривоги проводять десь раз на місяць, отже, за теорією ймовірності, не пройде й двох тижнів, як хтось раптову тривогу таки оголосить.
— А як ми про це взнаємо? — недовірливо перепитав Сапер.
— А ще днів за три, — посміхнувся Дізфайндер. — Ти уявляєш, що буде, якщо офіцерів не попередити? Чорта з два кого знайдеш.
— Цікаві у вас раптові тривоги, — пирхнув Калібр. — Нічого дивного, що...
— Це не у нас! — урвав його Юр. — А у росіян.
— А хіба....
— Ні. І давай перейдемо до справи.
— Добре, вибач.
— Не буде діла, — пирхнув раптом Сапер. — Сидіти два тижні, потім нестись чорт-зна куди, мінувати бункер на очах у вартових....
— Ну, навіщо ж так, — поморщився Дізфайндер. — Ніякого в тебе естетичного відчуття...
Всі засміялись.
— А як?
— Тривогу доведеться спровокувати. Бочка на цей час вже має бути замінована.
— Хвилинку, хлопці. А як ви ту хімію збираєтесь везти? — зненацька вліз Калібр.
— Ну... — Сапер замислився.
— Отож. А дивись, якщо просто змусити їх запустити дизелі й пустити вихлоп у вентиляцію?
— Цікава ідея, — посміхнувся Дізфайндер. — Чимось знайомим повіяло.
— Істинно арійський інженерний дух! — гордовито підняв пальця вгору Ганс. — Правда, Моше?
— Іди ти, — насмішкувато сплюнув Гонщик. — А як наші ваших потім по всьому світу виловлювали?
Гонщик пирхнув, але пальця опустив.
— Ну добре, добре. Але ідея все одно непогана.
— Ще краща, ніж ти думаєш, — підхопив Дізфайндер. — Як ти гадаєш, що буде, коли знайдуть кількасот трупів, отруєних невідомим газом?
— Ну... — Калібр знизав плечима. — Наші оголосили б бойову готовність, провели б розслідування... А ваші... пардон, а росіяни?
— Будеш сміятися, але те ж саме, — Дізфайндер на хвилинку замислився.
— Але ж цього нам і треба! — перший додумався до того ж Моше. — Оголосять тривогу, виведуть у ліс пересувний КП... Слухай, це ж...
— Згоден, — кивнув Юр. — Так що вибач, Гансику, ідея гарна, але.... Втім, ти нас підштовхнув до розв'язання іншої проблеми.
— Хоч якась із мене користь, — зітхнув Калібр. — А то згадуєте, лише коли треба вертоліт завалити.
Всі знову зареготали.
— Добре, повернімося до першої проблеми. Як оголосити тривогу там, де треба?
— Ну, — Моше знизав плечима, — я б спробував спровокувати.
— Цебто як?
— Знаєте анекдот? Дружина полковника приходить додому й просить чоловіка дуже не напиватись, бо завтра їхній полк перебазовують. Той починає над нею сміятись — мовляв, я командир полку ні про яке перебазування нічого не знаю, а ти знаєш! Та де ти таке почула?! — Як де? Весь ринок говорить... Наступного дня й справді надходить наказ підготуватись до перебазування. Полковник приходить до дружини, цілує ручку й просить сходити на ринок й послухати, а куди ж саме перебазовується полк.
Калібр зареготав так, що мало не впав зі стільця, Дізфайндер теж, Піт спочатку не зрозумів, а потім заіржав, як справжній кінь, й навіть пес підскочив на ноги й пару раз гавкнув — він любив, коли господар із товаришами сміялись. Майже завжди це означало підготовку до нового бою.
— Добре, добре, — нарешті заспокоївся Дізфайндер.
— Але як... Хоча знаю. Треба познайомитись у місті з кількома офіцерами, відрекомендуватись колегами з сусідньої дивізії, горілки випити, розпитати про наслідки перевірки, а коли ті вирячать очі й запитають "Якої ще перевірки?!" — теж вирячити очі, й запитати — "Як, вас ще не перевіряли?!"...
— Можна спробувати, — кивнув Сапер. — Нічого не втрачаємо. Але мені такий варіант не подобається. Дуже вже хисткий. Крім того, всі ми говоримо російською з акцентом — буде, наче в учбовому фільмі під назвою "Як викрити шпигуна".
Всі знову посміхнулись.
— Ну, можна й простіше, — Гонщик закотив очі до неба. — Там поблизу якийсь хімічний завод або склад боєприпасів є?
— Хвилинку... — Дізфайндер покрутив малу. — Так, є... І навіть не один.
— Як гадаєш, якщо його підірвати — тривогу оголосять?
— Не факт, — похитав головою Юр. — Це ж не у вас. Тут армія окремо, населення окремо. Навіть дивізії окремо одна від одної, а генерали — конкуренти, й часто взагалі на ножах. Хоча...
— Нехай це буде запасний варіант, — кивнув Сапер. — Добре. Що з приводу пересувного пункту? Що це взагалі таке?
— О, це набагато легше, — позіхнув Дізфайндер. — Це —
