Солдати гріху - Анджей Зем'янський

Майхржак кинув у нього суху, закорузлу ганчірку, яку знайшов на підвіконні. Сержант спритно перехопив "снаряд" у польоті і знову вклонився.

– Агент Скаллі, агент Малдер. Приємної роботи в Архіві Екс[3].

Він не знав, чи не пересолив із глузуваннями, тому ще раз віддав уклін і швиденько відступив у коридор, тихо зачиняючи за собою двері.

Майхржак поставив свою картонну коробку прямо на підлогу.

– От же курка варена! Ти яке місце собі вибираєш?

Потоцька, кисла навіть більше, ніж він, кинула злий погляд.

– Це пан надінспектор, як старший за званням, повинен обирати першим.

Той лише значуще прицмокнув.

– Пані інспектор, як жінка, повинна вибирати перша.

Вони стояли мовчки, безпорадно дивлячись на весь цей жах. Що поробиш? Заслання – це заслання. Їм було доручено займатися справами, які досі не вдавалося вирішити, копатися в якихось замшілих актах, що тонули в пилу, і складати дидактичні конспекти на тему недоліків, допущених поліцією під час слідства. Або ж, навіть, і міліцією, бо, чорт його знає, як глибоко накажуть їм копати. Ніхто в здоровому глузді не думав, що вони розв'яжуть якусь із відкладених бог його знає колись на полку справ. Просте зниження до рангу старшого архівіста. А тепер ще й ця кімната. Цікаво, невже їхні начальники тримали подібні приміщення у незмінному стані спеціально для таких випадків.

Потоцька ухвалила рішення першою.

– Я займаю стіл під вікном! – Вигукнула вона, забрала свій ящик і поставила на стльниці. – Звідси вигляд кращий. – Дівчина плюхнулася на стілець і зашипіла від болю. – Чорт!

– Що трапилося?

– Мені дісталася жіноча модель стільця. Явно щось відчуваю, точно між сідниць.

– Підклади якусь подушку, – порадив надінспектор.

Але сам, перш ніж сісти, спочатку долонею перевірив стан свого стільця. Та коли сів, то мало не полетів назад, бо спинка на металевій рамі піддалася без жодного опору. Молоді люди засміялися.

– Може, візьмеш цей дерев'яний стілець? – Запропонувала Потоцька.

– Це що, для допитуваних?

– Ну, – підтвердила інспектор.

Надінспектор перевірив рукою.

– Ходить, як тисяча чортів.

– Це вони спеціально так зробили. Щоб допитуваний не відчував себе надто впевнено, – зі сміхом пояснила дівчина.

– Але ж це я почуваюся невпевнено, – продовжував скаржитися Майхржак.

– Ой, не треба множити труднощі. Сідай на підвіконні.

– Але тоді я можу вивалитися...

Ідучи у бік вікна, він спіткнувся і штовхнув якийсь циліндр, підкладений під ніжку столу. Тепер почала ходити вся стільниця. Майхржак, бажаючи це виправити, звалив чайник, і тепер стояв, безпорадно придивляючись на те, що наробив. Потоцька схилилася, щоб оцінити розміри збитків.

– Тепер ясно, чому він такий потрісканий, – буркнула вона собі під ніс.

– Падає, але не розбивається.

– Ага, а під цим підлоговим покриттям м'який як подушка грибок.

Знову вони почали хихикати. Майхржак зайняв своє місце за столом, правда, стежачи за тим, щоб не обіпертися на спинку стільця. Якийсь час він навіть вихваляв перевагу свого стільця, бо з нього, принаймні, нічого не стирчало. Потоцька перебила його, склавши руки.

– Чи можу я дещо попросити у тебе? – почала вона.

– Ясна річ, – знизав він плечима. – Слухаю.

– Якщо ми повинні почати разом працювати, попрошу тебе про одне.

– Так? – Майхржак не збирався бути надто балакучим.

– Перестань прикидатись, ніби не бачиш…

– Господи, чого?

– Того, що я рішуче відрізняюсь від відомих тобі жінок.

Він не відповідав, ведучи себе трохи як дитина, яку виловили на порушенні батьківської заборони.

– Послухай мене уважно, – продовжила дівчина. – Коли ти зі мною розмовляєш, дивишся куди завгодно, тільки не на мене. Щось виглядаєш на стелі, цікавишся настінними панелями, вікном і всім іншим. Благаю, перестань ігнорувати мене. Тому що це досить кумедно.

– Вибач, я це якось інстинктивно… – безпорадно пояснювався Майхржак.

– Звикнеш. Так, я знаю, що трохи не така, як решта баб, але я ось така. І прийми це, а не прикидайся сліпим.

– Добре, – перебив він її. – Домовилися, як у банку.

Він вийняв з кишені пачку цигарок і спитав Потоцьку.

– Це тобі не заважає?

– Ні. Шмали. Тільки вікно відчини.

– А ти сама не палиш? – почав він боротися з рукояткою.

– Тільки після сексу.

Майхржак, упоравшись із вікном, яке, схоже, не відчиняли роками, і справді вмостився на підвіконні.

– А знаєш, у цього приміщення таки є трішки плюсів.

– Це яких? – кинула здивована поліцейська.

– Воно знаходиться на такому узбіччі, що до нас ніхто й не зазирне.

Знову між ними повисла мовчанка. Але після доброї хвилини Потоцька запитала з явною цікавістю:

– Тобі скільки років?

– Сорок дев'ять, – пролунала коротка відповідь.

– А, тоді ти відповідаєш цьому скансену. Спогади молодості і тому подібні речі ... Ти, можливо, навіть зміг би обслуговувати цей архаїчний комп'ютер, – безсоромно іронізувала дівчина.

– А ти, молода! – раптово розгнівався він. – Ось тобі скільки років?

– Двадцять шість.

– Як же, як же! Двадцять шість та вже інспектор?

Вона знизала плечима і нахабно відповіла:

– Батечко високо стояв у дипломатичних колах.

– Ага, – все ж таки задумався Майхржак. – І татко не прикрив тебе від цього заслання?

– Ні. Бо помер, – попередила його запитання Потоцька.

– А… – він розуміюче похитав головою. – І за що ж мотаєш тут термін?

– Знову ти це робиш!

– Що я роблю? – кинув він, дезорієнтований.

– Говориш зі мною, а дивишся чорт знає куди. Знаєш що, може тобі краще висунутися у вікно і розмовляти з вулицею. А я звертатимусь до твоєї дупи, – закипала вона.

– Ой пробач. Ну не будь такою дратівливою.

– Тоді зважай на факт, що я виглядаю не так, як відомі тобі жінки. Добре?

– Добре, – пирхнув він. – Тільки дай мені трохи часу.

І знову вони замовкли. І знову першою заговорила Потоцька.

– А ти за що опинився тут?

– О! Ми знайомі лише чверть години, а ти думаєш, ніби я ось так одразу вивалю тобі всі таємниці?

– Та гаразд уже, скажи? ... – З посмішкою спокушала вона.

– Та гаразд... Пару разів облажався. Але взагалі справа в чомусь іншому, – Майхржак не був швидкий