💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Чотири після півночі - Стівен Кінг

Чотири після півночі - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Чотири після півночі - Стівен Кінг
кивнув, почувши «клац», а потім уважно обстежив район курка й обидва боки рукояті. Креґ шукав собачку запобіжника, але такого там, схоже, не було. Він поклав палець на спусковий гачок і трішки натиснув, поки не побачив, що курок разом з барабаном злегка ворухнулись. Креґ кивнув, задоволений.

Він розвернувся, і враз, без попередження, Креґа вдарило найпотужнішим за все його доросле життя відчуттям самотності. Револьвер ніби поважчав, і рука, що його тримала, повисла. Тепер Креґ стояв з понуреними плечима, портфель обвис у його правій руці, а револьвер аеропортівського охоронця — в лівій. На обличчі застиг вираз крайньої, приниженої жалюгідності. І раптом йому навіявся один спогад, дещо таке, про що він не думав багато років: Креґ Тумі, дванадцятирічний, лежить, здригаючись, у ліжку і гарячі сльози течуть по його обличчю. В іншій кімнаті гучно грає стереосистема і його матір фальшиво гуде, підспівуючи п’яним голосом Мерріллі Раш[135]: «Просто клич мене янголом… ранковим, бей-бі… просто торкнися моєї щоки… перш ніж покинеш мене, бей-бі…»

Лежить там у ліжку. Здригається. Плаче. Не дозволяючи собі ані звуку. І думає: «Чому ти не можеш любити мене, не даси мені спокою, матусю? Чому ти не можеш просто любити мене і не даси мені спокою?»

— Я нікому не бажаю зла, — пробурмотів крізь сльози Креґ Тумі. — Я не бажаю, але це… це нестерпно.

У протилежному кінці кімнати висіли телемонітори — всі безживні. Якусь мить, поки він на них дивився, правда про те, що відбулося, що досі відбувається, намагалася вдертися в Креґа. Був момент, коли вона майже прорвалася крізь складну систему його невротичних захисних щитів до того бомбосховища, в якому він проживав своє життя.

«Усі померли, Креґґі-Веґґі. Весь світ вимер, окрім тебе і людей, які летіли в тому літаку».

— Ні, — простогнав він, падаючи на один зі стільців, що стояли довкола покритого пластиком кухонного столу в центрі кімнати. — Ні, це не так. Це зовсім не так. Я відкидаю цю ідею. Я абсолютно її відкидаю.

«Ленґоліери були тут, і вони повернуться, — включився його батько. Як завжди, поборовши голос матері. — Тобі краще вже зникнути звідси, коли вони з’являться… бо сам знаєш, що трапиться».

Авжеж, він знав. Вони зжеруть його. Ленґоліери зжеруть його цілком.

— Але я не бажаю нікому зла, — повторив він тужливим, безутішним голосом.

На столі лежала надрукована на мімеографі копія графіка чергувань. Креґ відпустив портфель і поклав револьвер на стіл поряд з собою. Він узяв той графік чергувань і якусь мить дивився на нього незрячими очима, а потім з лівого боку аркуша почав відривати довгу смужку.

Ри-ип.

Невдовзі, коли купка тонких смужок — мабуть, найтонших з усіх! — почала накопичуватися на столі, Креґ уже був загіпнотизованим. Але навіть тоді холодний голос батька не зовсім його полишив.

«Сам знаєш, що трапиться».

Розділ 5

Книжечка картонних сірників. Пригоди сендвіча з салямі. Черговий приклад дедуктивного методу. Аризонський Юдей грає на скрипці. Єдиний звук у місті.

1

Крижану тишу, яка застигла після застереження Дайни, розбив зрештою Роберт Дженкінс:

— У нас є певні проблеми, — почав він сухим голосом лектора в аудиторії. — Якщо Дайна щось чує — а після того чудового доказу, який вона нам щойно продемонструвала, я схильний вірити, що вона дійсно щось чує, — нам варто було б знати, що воно таке. Ми не знаємо. Це одна проблема. Брак пального в літаку — це друга проблема.

— Там стоїть «727-й», — сказав Нік. — Затишно припасований до перехідного хобота. Браяне, ви вмієте на такому літати?

— Так, — відповів Браян.

Нік розвів руками в бік Боба і знизав плечима, немов говорячи: «Ось так: один вузол уже розв’язано».

— Припустімо, ми дійсно злетіли знову, і куди нам тоді летіти? — продовжив далі Дженкінс. — Ось вам і третя проблема.

— Геть, — моментально вставила Дайна. — Геть від цього звуку. Ми мусимо забратися геть від цього звуку і того, що його створює.

— Скільки в нас ще часу, як ти вважаєш? — м’яко запитав Браян. — Скільки часу до того, як воно дістанеться сюди, Дайно? Взагалі, маєш бодай якесь уявлення?

— Ні, — відповіла дівчинка з безпечного кола рук Лорел. — Я думаю, воно все ще далеко. Я думаю, час ще є. Але…

— Тоді я пропоную нам зробити саме те, що пропонував містер Ворік, — сказав Боб Дженкінс. — Давайте перейдемо до ресторану, трохи чогось перекусимо й обговоримо, як нам діяти далі. Їжа дійсно справляє благотворний вплив на те, що месьє Пуаро полюбляв називати маленькими сірими клітинами.

— Нам не варто затримуватися, — нервово промовила Дайна.

— П’ятнадцять хвилин, — сказав Боб. — Не більше. І навіть у твоєму віці, Дайно, ти мусила б знати, що корисним діям завжди мають передувати корисні роздуми.

Алберт раптом второпав, що в автора детективів є власні причини, щоби піти до ресторану. Маленькі сірі клітини містера Дженкінса перебували в бездоганному робочому стані — чи, принаймні, йому вони здавались такими, — а після лячно проникливої оцінки письменником їхньої ситуації на борту літака Алберт щонайменше був готовий повірити йому авансом.

«Він хоче нам щось показати, або довести нам щось», — подумав хлопець.

— Напевне, ми ж іще маємо п’ятнадцять хвилин? — прохально запитав він.

— Ну… — нехотя відповіла Дайна. — Гадаю, так.

— Чудово. Отже, вирішено, — бадьоро відгукнувся Боб. І подався через залу в бік ресторану так, ніби вважав само собою зрозумілим, що інші вирушать слідом за ним.

Браян з Ніком перезирнулися.

— Нам краще піти за ним, — тихо сказав Алберт. — Я думаю, він діло знає.

— Якого роду діло? — перепитав Браян.

— Я точно не знаю, але, гадаю, там мусить бути щось таке, що варто з’ясувати.

Алберт вирушив услід за Бобом; Бетані слідом за Албертом, а інші потягнулися за ними, Лорел вела Дайну за руку. Дівчинка була дуже блідою.

2

Ресторан «Дев’яте небо» насправді виявився кафетерієм з повною напоїв і сендвічів вітриною-холодильником углибині та стійкою з іржостійкої сталі, що тягнулася перед довгим, з багатьма секціями тепловим столом. Усі секції були порожніми і сяяли чистотою. Ні

Відгуки про книгу Чотири після півночі - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: