Темна вода - Андрій Анатолійович Кокотюха
Мельнику не вдалося закрити руками голову відразу. Череп мало не луснув від кількох міцних ударів. Перевернувшись на спину, він почав молотити ногами в повітрі, одночасно крутячись довкола власної осі на спині. Когось таки задів — почувся здобрений матюком зойк. Знову жахнуло — Колі Череді сподобалося стріляти. Як не дивно, але своїм пострілом він допоміг Віталію: на якусь мить його припинили місити ногами, видно, постріли за спинами нападників так само бентежили. Скориставшись моментом, Мельник перекотився на бік, звівся спочатку на чотири і порачкував у більш небезпечну зону. Удар ланцюгом знову звалив його, та цього разу він не дозволив собі розтягнутися. Рвучко підскочивши, Мельник ухилився від чергового удару і кинувся до єдиного місця, яке зараз було для нього безпечним.
Він мчав до краю обриву.
Не чекаючи, поки нападники наздоженуть, Мельник з розбігу стрибнув униз, намагаючись скочити якомога далі. У воду він увійшов ногами вперед, відразу занурився з головою, та ноги не відчули дна. Зате десь над ним знову приглушено бабахнуло. Виринувши, Мельник побачив на краю урвища всі чотири постаті. Тепер вони явно боролися між собою. Почувся крик: „Дай сюди!”, і Віталій зрозумів — у Череди забирають зброю.
А дна під ногами далі не було. Більше того — течія, дуже сильна в цьому місці, підхопила Мельника і понесла на середину річки, навіть перевернула його на спину. Обрив і люди на ньому стрімко віддалялися. Почавши борсатися. Аби бодай перевернутися на живіт, Мельник відчув, як болять руки та ребра. Особливо його тривожила голова: вона гула і паморочилося. Не вистачало тільки втратити свідомість просто тут, уночі, посеред стрімкої Десни.
Течія винесла його за поворот і тепер мчала просто в бік „метеорівського” пляжу. Але якщо діло піде так і далі, його просто пронесе повз пляж і потягне далі, де річка ширшає і дістатися до берега не завжди можна й серед білого дня. Тим більше, побитий Мельник відчував, що скоро може втратити сили. На цій річці це означає швидку загибель.
Тому іншого виходу, крім як спробувати дістатися берега біля пляжу, просто не існувало.
Розмоклий одяг тягнув донизу, та Мельник вирішив не витрачати сили на те, аби знімати під водою кросівки та джинси. Він дозволив собі лише скинути штормівку. Поки він займався цим, течія несподівано розвернула його і навіть у темряві Віталій побачив — у кількох метрах від нього крутився вир. Якщо вчасно не вигрібтися, його затягне у воронку, і ось тоді шансів урятуватися точно не лишиться.
Підбадьоривши себе відчайдушним криком, Мельник рвонувся перпендикулярно течії, завзято молотячи руками і ногами по воді. Ривок, ще ривок, ще — здається, течія стала не так сильна. Зупинившись на мить для передишки, він зрозумів — відпочивати рано. Течія знову взялася за нього, потягнула назад, і Мельник зробив ще кілька сильних гребків, ніби відштовхуючись від води.
Нарешті сила течії стала помітно слабшою. Витягнувши шию та озирнувшись, Мельник задоволено відзначив — підступний вир лишився позаду. Але й сил уже починало бракнути. На щастя, попереду праворуч замаячив пірс, із якого, попри написану великими літерами заборону, постійно стрибали пацанята. Прилаштувавшись на воді так, аби течія несла його вперед, Мельник почав загрібати правою рукою, розвертаючись праворуч і далі тримаючись перпендикулярно до течії. Так помалу він наближався до пірса. Відчувши нарешті під ногами тверде, він ураз розслабився і його відтягнуло трошки далі, за пірс. Усе ж таки в останню мить Віталій зробив ще ривок, схопився за якійсь мотузочок, підтягнувся і став, тримаючись за опору.
Скільки він так простояв, не міг сказати навіть сам собі. Але ж вибиратися треба. Пустивши опору, Мельник побрів до берега. Уже коли вода ледь сягала йому колін, ноги підломилися і він впав обличчям донизу. Так полежав ще якійсь час, а потім рачки виповз на прибережний пісок, розтягнувся на ньому і вирішив для себе: не встане до ранку. Лежатиме отак і відчуватиме, як болить побите тіло.
Над головою почувся якійсь рух. Четверо відморозків цілком могли наздогнати його, бігши за течією, і зараз збираються добити остаточно. Різким рухом Мельник перевернувся на спину...
І побачив просто перед собою пружні оголені жіночі груди. Навіть вночі проглядалися темні кружальця сосків.
— Нічого собі! — промовив зляканий голос.
Мельник простягнув руки вперед, аби переконатися, що груди справжні, та хтось легенько ляснув його по руках. Замість грудей перед ним з’явилося злякане обличчя Ольги.
— Ви... ви і вночі купаєтеся?
— На ваше щастя, — коротко відповіла вона. — Я купалася. А ви що робили?
— Теж... купався...
— Ви пили, — вона нахилилася нижче. — Точно — пили. Потім у такому стані полізли в воду.
— Прямо так... у штанях...
— Всяке буває.
Мельник потроху оклигував від боротьби з річкою. У вухах вже не шуміло. Тепер він міг чути музику, яка линула з боку „Аврори”. Тіло боліло, голова гула, та, здається, кістки лишилися цілими. Однак понівечений стан не заважав дивитися на голе жіноче тіло, нехай його чіткі контури частково приховувала ніч. Ольга, відчувши чоловічий погляд, швидко відійшла і повернулася вже в халаті, заховавши свої принади від сторонніх очей.
— Все ж таки, що з вами сталося? Випили — і далі?
— Далі зустрівся з нашими вчорашніми знайомими. Пам’ятаєте, четверо пацанят у прибережних кущах?
Білявка нахилилася до Мельника майже впритул, торкнулася пучками пальців його обличчя і зойкнула:
— Кров! Там у вас кров!
— Вони кусаються.
— Вас... вас могли вбити?
— Запросто. Тільки навряд чи вони зараз хотіли цього. Інакше я б влаштували більш серйозну пастку.
