Безцінний - Зигмунт Мілошевський

Франка повісили в сорок шостому, тож не минуло й півтора року від кінця війни, а всі свідки найбільшого воєнного грабунку вже годували хробаків.

Так чи інакше, мені здається, що найвірогідніше Рафаеля або викрали американці, або Палез’є встиг випустити портрет на чорний ринок. Не вірю в решту гіпотез: що він загубився під час евакуації Ганса Франка, що залишився десь у Нижній Сілезії, що його з’їли миші або спалили росіяни. Це німці могли покинути в трактирі Матейка[30], якого не цінували і який мав для них значення лише з політичних міркувань, бо їм колола очі прусська присяга й поразка під Ґрюнвальдом. Але Рафаеля? Нізащо.

Можливість, що Юнак потрапив на мистецький чорний ринок, є зрештою стовідсотковою. Так само як і те, що протягом останніх сімдесяти років змінював власників. Це могло статися в сімдесяті роки, коли раптом з’явилося підозріло багато пліток з приводу Юнака. Одна з них вела до НДР. Тоді ж з’явився таємничий «американець з техаським акцентом, для якого гроші не мали жодного значення», що шукав науковця, який би погодився таємно провести експертизу картини. Шукав у Варшаві, шукав у Нью-Йорку, припускав, що згода провести експертизу означала б подорож до Австралії. Нічого більше не знаємо.

Я не раз задумувалася над тим, яке життя припало на долю Юнака в останні кілька десятків років. Чи помирав з нудьги, тужачи за Пані й Самарянином, роками вдивляючись в обшиті стінки якогось сейфа? Чи, може, висів в оточенні інших загублених творів, ставши свідком того, як найутаємниченіші друзі господаря зустрічаються в таємному кабінеті, щоб пити дороге вино й обговорювати долю світу. А може, вицвітав від надто яскравого сонця на стіні у спальні якогось шейха, милуючись щораз новими красунями, що спали обіч нього?

Так, я уявляла собі багато речей, але ніколи не могла уявити, що якась жалюгідна істота повісить його біля телевізора. Гляньте. Такий вигляд має найсвіжіший знімок Юнака, який доводить, що наш герой досі існує, досі стежить за долею світу й іронічно посміхається. Прикрашаючи пофарбовану в помаранчевий колір стіну заміської резиденції якогось американського бізнесмена, дуже впливового і дуже тісно пов’язаного з демократичною партією. Більше розповім після того, як опинимося за океаном.

Ми з Каролем полетимо за тиждень, офіційною причиною нашої поїздки й співпраці є картина, яка з’явилася в антикварному магазині на Мангеттені й на яку звернув увагу один із польських дипломатів. З опису вона нагадує одну з картин Брандта, яка фігурує у списку втрат. Полотно не підписане, але дипломат звернув на нього увагу, оскільки лише одна нація милується зображеннями стомленої й задрипаної кавалерії, що брьохається в снігу.

Анатоль скористається натівськими каналами.

Ліза до моменту вильоту перебуває під опікою держави, полетить за океан як польська громадянка з нормальною американською туристичною візою. У неї вже є польський паспорт, і не питайте мене, як це так, що Річ Посполита займається фальшуванням документів.

Кароль забезпечить нам житло, користуючись мережею своїх знайомих, які також мають знайомих. Там ми будемо покладатися тільки на себе, після того, як перетнемо кордон, це абсолютно приватна операція, нас можуть витурити, перш ніж пролунає перше запитання.

16

Стояла в усе ще темній вітальні, чекаючи, поки Ліза повернеться з убиральні, й дивилася на досі проектований на стіну знімок. Ледь похитала головою, кинувши погляд на телевізор. Неймовірно, тільки американець міг зробити щось подібне: ось мій телевізор, ось мій Рафаель, ось дитина на бейсбольних змаганнях. Тобто не знала, чи це дитина і чи на змаганнях, але з іншого боку від Юнака було видно шматок рамки зі знімком, трохи зелені і округлий шматок дерева, який мав вигляд фрагменту бейсбольної битки.

— Непогана композиція, еге ж? — запитав Кароль, підійшовши до неї. — Справді, непогана композиція. Тільки у Штатах таке можливе.

Відчула несподіваний укол неспокою. Може, через те, що Кароль висловив її думку? Чи просто врешті усвідомила, що збирається поїхати до чужої країни задля зухвалої крадіжки, і злякалася, що все закінчиться американським вироком: чотири довічних ув’язнення плюс сто вісімдесят три роки тяжких робіт.

Ні, йшлося про щось інше, щось на знімку. Щось було не так. Але що? Чогось їй бракувало. Якогось відчуття, що зазвичай супроводжувало її, коли дивилася на віднайдені твори мистецтва. Дідько, щось крутилося у голові, якась думка тікала від неї, важлива думка. Почуття, про яке почуття може йтися?

Не помітила, як Кароль наблизився до неї.

— Може, залишишся? — запитав. — Приготуємося до від’їзду.

Навіть не глянула на нього. Тільки з недовірою похитала головою й вийшла. Яка б думка її не переслідувала, вона зникла у хмарі роздратування.

17

Понишпорив у порожніх коробках і знайшов останній шматок холодної піци. Витягнув пиво з холодильника й подумав, що ще пошкодує, що вплутався в цю аферу. Коли замовляли піцу, вже передчував, який вигляд матиме ця пригода. Зося хотіла без печериць, без морепродуктів і без ананаса. Ліза — без падла, цей жаргонізм він, мабуть, вірно розшифрував як декларацію вегетаріанства. Анатолю було все одно, але раптом що, він без фанатизму ставився до кукурудзи та артишоків. Справжній командос. Врешті замовив три великі піци з подвійним сиром і довго розтлумачував операторові, що не хоче жодних інших додатків. Томатний соус і сир. Подвійний.

Це було вдале рішення, холодна піца з подвійною порцією сиру смакувала попри все краще, ніж холодна піца зі стандартною кількістю сиру. Якусь мить міркував, чи не вкинути це до мікрохвильовки, але передумав.

Сидів на підлозі й дивився на обидві картини. На Юнака, як його називала Зося, й кудлату натурницю Вичулковського. Вони дивились одне на одного, ніби чекали, аж поки хтось нарешті скаже: у мене чи в тебе?

З прикрістю подумав, що він за чотири роки не створив обставин, за яких могло б виникнути таке запитання. А непогано йому відьма, як би це гарно сформулювала Ліза зі своїми жаргонізмами, підтопила дах. Тепер він ще й мусить з нею працювати, а як щось піде не так, то опиняться на довгі роки у двох різних в’язницях.

От і добре. Нарешті буде вільний.

Позіхнув, допив пиво, перед тим як погасити світло, машинально помандрував поглядом до портрета Зосі. На частку секунди здивувався, що хтось його підмінив, адже портрет завжди висів на цьому місці.

Потім пригадав, що сам його вранці зняв і повісив там Вичулковського, щоб не давати відьмі задоволення.

18

Докторка Зоф’я Лоренц вийшла з таксі перед терміналом аеропорту в Окенчі