Цифрова Фортеця - Ден Браун
— Пане, заспокойтеся! — Бекер підняв угору обидві руки, похапливо сигналізуючи готовність до перемир’я. — Мене не цікавить ваша газетна шпальта; я — з канадського консульства. Я прийшов сюди пересвідчитися, що з вами все гаразд!
Раптом у залі запала тиша. Старий замовк і підозріло обдивився незваного гостя.
Бекер говорив далі майже пошепки:
— Я прийшов поцікавитися, чи зможу чимось допомогти.
«Наприклад, дати вам заспокійливого», — подумки додав він.
Після довгої паузи канадець, нарешті, заговорив:
— Кажете, ви з консульства? — Тон старого відразу ж дещо пом’якшився.
Бекер кивнув.
— Отже, ви прийшли сюди не з приводу мого допису?
— Ні, пане.
Немов величезний камінь упав із душі П’єра Клушара. Він повільно відкинувся на курган із подушок. Вигляд у нього був нещасний.
— Мені здалося, що ви — з міськради... намагатиметеся змусити мене до... — Він зморено замовк і поглянув на Деві-да. — Якщо це не через мій газетний матеріал, то чому ви сюди прийшли?
«Гарне питання», — подумав Бекер, і в його уяві постали «Туманні гори».
— Просто так — неофіційний вияв дипломатичної ввічливості.
— Дипломатичної ввічливості? — здивувався старий.
— Так, пане. Я певен, що така відома людина, як ви, безперечно, знає, що канадський уряд докладає зусиль для захисту своїх громадян від принизливих обставин, пов’язаних із проживанням у декотрих... е-е-е... менш цивілізованих країнах.
Тонкі губи Клушара розтягнулися в усмішці.
— Звісно... я дуже радий...
— Ви ж канадський громадянин, так?
— Так, звісно. Це було так необачно з мого боку. До людей мого статусу часто ставляться... як би це сказати... ну, ви розумієте.
— Так, містере Клушар, дуже добре розумію. На жаль, це ціна, яку доводиться платити за відомість.
— Та отож. — Клушар трагічно зітхнув. Він почувався мимовільним мучеником, якому доводиться терпіти витівки не-освіченого натовпу. — Хіба ж можна уявити собі таке жахливе місце? — Він обвів поглядом химерний непоказний зал. — Це знущання з особистості. А вони наче навмисне вирішили протримати мене тут до ранку.
Бекер озирнувся.
— Та отож. Це просто жахливо. Вибачте, що я не відразу до вас дістався.
Клушар сконфужено всміхнувся.
— Я навіть не знав, що ви приїдете.
Бекер швидко змінив тему розмови.
— У вас на лобі велика ґуля. Вона болить?
— Та ні, не дуже. Сьогодні вранці я впав із мотоцикла — поплатився за власну ж доброту. Болить не стільки ґуля, скільки зламана п’ясть. Телепень поліцейський! Ні, ну хіба можна бути таким бовдуром! Саджати людину мого віку на мотоцикл! Хіба ж так роблять!
— Може, вам чимось допомогти? Щось принести?
Клушар на мить задумався, насолоджуючись таким виявом уваги.
— Ну, взагалі-то... — Старий витягнув шию й покрутив головою на всі боки. — Можете принести мені ще одну подушку, якщо ваша ласка.
— Звісно. — Схопивши подушку з порожнього ліжка поряд, Бекер підмостив її старому.
Клушар задоволено зітхнув:
— Так набагато краще, дякую.
— Pas du tout, — відповів Бекер. — Нема за що.
— А! — зрадів старий і приязно всміхнувся. — То ви розмовляєте мовою цивілізованого світу.
— Цією фразою я майже вичерпав усе своє знання французької, — винувато зазначив Бекер.
— Нема питань, — заспокоїв його Клушар. І з гордістю додав: — Мої дописи з’являються в періодичних виданнях Сполучених Штатів, а моя англійська — бездоганна.
— Я вже мав змогу переконатися, — усміхнувся Бекер і присів на краєчок ліжка. — А тепер, пане Клушар, розкажіть мені, будь ласка, як така людина, як ви, опинилася в такому місці? У Севільї є набагато кращі шпиталі.
Обличчя старого спотворила лють.
— Отой поліцейський... скинув мене зі свого мотоцикла й кинув на вулиці — скривавленого, наче заколотого кабана. Мені довелося самому сюди йти.
— Він що — не запропонував підвезти вас до кращої клініки?
— На отому страхітливому мотику? Ні, вибачайте!
— А що конкретно сталося сьогодні вранці?
— Я вже все розповів лейтенанту.
— Я вже встиг поговорити з тим офіцером і...
— Сподіваюся, ви висловили йому догану! — перервав його Клушар.
Бекер кивнув.
— У найсуворіших виразах. Мій відділ цього так не залишить.
— Хотілося б сподіватися.
— Мсьє Клушар, — мовив Бекер, витягуючи ручку з кишені свого піджака. — Я хотів би подати міській владі офіційну скаргу. Ви допоможете мені? Людина з вашою репутацією могла б стати важливим свідком.
Клушар зрадів тому, що записуватимуть і цитуватимуть його вислови, підвівся на руках і сів у ліжку.
— Ну аякже... звичайно. З превеликим задоволенням.
Бекер витягнув невеличкий блокнот і поглянув на старого.
— Гаразд, почнімо з подій сьогоднішнього ранку. Розкажіть мені про отой інцидент.
Старий тяжко зітхнув.
— То була й справді сумна подія. Якийсь бідолашний азіат упав на землю просто поперед мене. Я спробував допомогти йому — але марно.
— Ви робили йому масаж серця?
Старий винувато зиркнув на Девіда.
— На жаль, я не знаю, як його робити. Я викликав «швидку».
Бекер пригадав червонуватий синець на грудях Танкадо.
— А медики робили йому серцевий масаж?
— Та ні ж бо! — розсміявся Клушар. — Який сенс хльостати батогом померлого коня — поки приїхала «швидка», той хлопець уже давно помер. Вони перевірили в нього пульс і повезли геть, а мене залишили з отим жахливим поліцейським.
«Дивно», — подумав Девід, дивуючись, звідки ж узявся отой синець. Він викинув це питання з голови й зосередився на конкретному завданні.
— А як щодо персня? — вкладаючи у свій голос максимум невимушеності.
Клушар не зміг приховати подиву.
— Лейтенант розповів вам про перстень?
— Так, розповів.
Старий здивувався ще більше.
— Невже? А я гадав, що він не повірив моїй розповіді. Він поводився зі мною надзвичайно брутально — мабуть, йому здалося, що я брешу. Але моя розповідь була абсолютно точною. Я взагалі пишаюся своєю точністю. Це в мене пунктик.
— А де тепер той перстень? — із притиском спитав Бекер.
Здавалося, Клушар його не почув, витріщившись у стелю немигаючим скляним поглядом.
— Така дивна штука з усіма тими літерами — якоюсь мовою, котра мені ніколи раніше не траплялася.
— Може, то японська? — підказав Бекер.
— Ні, однозначно ні.
— Значить, ви мали змогу добре його роздивитися?
— Заради Бога, авжеж! Коли я став над ним навколішки, щоб допомогти, той чоловік почав
