Містер Мерседес - Стівен Кінг

Ходжес зупиняється, одною рукою тримаючись за дверну ручку своєї машини, а іншою прикриваючи собі очі від сонця. Він вдивляється в затінок під

віадуком, що є подовженням платної автомагістралі. Уже глибоко після

полудня, і насельники Лоутавна почали повставати зі своїх усипалень. У

тому затінку таких четверо. Троє великих підтумків і один малий підтумок.

Схоже, що великі підтумки перештовхуються з малим підтумком. На малому

підтумку рюкзак і, поки Ходжес дивиться, один із великих підтумків зриває

його в того зі спини. Це викликає вибух суто тролячого реготу.

Ходжес прогулянковим кроком вирушає до того мосту. Він ні про що не думає

і не поспішає. Він засовує руки в кишені свого спортивного крою піджака.

По автостраді з гудінням проносяться легковики і ваговози, відкидаючи

вниз, на вулицю, свої обриси серіями тінявих віконниць. Він чує, як один

із тролів питається у малого хлопця, скільки в того грошей.

— Ніскільки в мене нема, — каже малюк. — ’блиште мене в спокої.

— Вивертай кишені, а ми подивимось, — каже Троль 2.

Натомість малий намагається втекти. Троль 3 ззаду обхоплює руками малюка

за вутлі груди. Троль 1 мацає і стискає кишені малого.

— Гай, гай, я чую згорнуті грошенята, — каже він і обличчя малюка

кривиться, він силується не заплакати.

— Мій брат дізнається, хто ви такі, і порве вам кулями срааки, — каже

він.

— Ой, як жаско, — каже Троль 1. — Я вже мало не напудив собі…

Та тут він бачить Ходжеса, той звільна вступає до них у притінок, несучи

поперед себе своє черево. Руки глибоко засунуті в кишені його старого, безформного піджака з твіду «гусячі лапки», того, що з латками на ліктях, того, від якого він не в силах відмовитись, хоча й розуміє, що той уже

зношений геть на лайно.

— Шотобітре’а? — запитує Троль 3. Він усе ще обнімає малого ззаду.

Ходжес гадає, чи не видати щось тягуче в манері Джона Вейна, але вирішує, що не варто. Єдиний Вейн, якого знають ці поганці, це Ліл Вейн[96].

— Мені треба, щоб ви облишили в спокої цього малого, — каже він. —

Забирайтесь звідси. Зараз же.

Троль 1 відпускає кишені малого підтумка. Він у кофті з каптуром і

обов’язковому кашкеті «Янкі»[97]. Схиливши голову набік, він впирає

долоні собі в худі стегна, вигляд у нього веселий.

— Від’їбися, жирний.

Ходжес не гає часу. Їх тут, врешті-решт, аж троє. Він дістає з правої

кишені піджака Веселого Ляпанця, отримуючи задоволення від його ваги.

Ляпанець — це шкарпетка з узором ромбиком. Стопа її заповнена

підшипниковими кульками. На щиколотці в неї надійний вузол, щоб сталеві

кульки трималися купи. Він змахує шкарпеткою по різкій, горизонтальній

дузі, б’ючи збоку в шию Тролю 1 так, щоб не поцілити в адамове яблуко; вдар хлопця туди — і майже напевне його уб’єш, а тоді тобі світить

тяганина з бюрократією.

Звучить металеве «чвак». Троль 1 перехняблюється набік, його веселий

вигляд змінюється болісним здивуванням. Він робить спотикливий крок із

бровки і падає на дорогу. Там він перекидається на спину, хапаючись

руками за горло, давиться повітрям, з очима, впертими в дно віадука.

Уперед вирушає Троль 3:

— Йобаний… — починає він, і тоді Ходжес піднімає ногу (шпильки й голки

пішли геть, слава Богові) і миттю б’є його в пах. Він чує, як рипнули

штани в нього на заду, і думає: «Ох ти ж старий пердун». Троль 3 виє від

болю. Тут, з легковиками і ваговозами, що проносяться над головою, цей

звук дивно плаский. Троля переламує навпіл.

Ліву руку Ходжес так і не витягав. Він випрямляє на ній вказівний палець, щоб той випирався з кишені, наставляючи його на Троля 2.

— Агов, сракорилий, нема сенсу чекати на більшого брата цього малого. Я

сам порву тобі кулею сраку. Мене бісить, коли троє на одного.

— Ні, чоловіче, ні! — Троль 2 високий, добре збудований, років, либонь, п’ятнадцяти, але переляк його змалює заледве до дванадцятирічного. —

Прошу, дядьку, ми пр’сто гралися!

— Тоді тікай, ігрунчику, — каже Ходжес. — Мерщій.

Троль 2 біжить.

Тим часом Троль 1 підвівся на коліна:

— Ти пошкодуєш про це, жирний му…

Ходжес робить крок у його бік, піднімаючи Ляпанця. Троль 1 це бачить, видає дівчачий скрик і прикриває собі шию.

— Тобі краще теж утікати, — каже Ходжес, — бо інакше цей жирний дядько

збирається обробити тобі пику. Коли твоя матуся прибуде до пункту

невідкладної допомоги, вона пройде повз тебе, не впізнавши.

Цієї миті, з адреналіновим напором і тиском, мабуть, понад двісті, він

дійсно на таке абсолютно готовий.

Троль 1 підводиться на рівні. Ходжес робить фальшивий випад у його бік, і

Троль 1 винятково слухняно сахається назад.

— Забирай з собою свого дружка і поклади йому льоду на яйця, — каже

Ходжес. — Вони розпухнуть.

Троль 1 обхоплює рукою Троля 3, і вони шкандибають до Лоутавнського боку

віадука. Коли Тролю 1 здається, що він уже в безпеці, він обертається і

гукає:

— Я з тобою ще зустрінуся знову, жирний.

— Моли Бога, щоб цього не сталося, сракоголовий, — каже Ходжес.

Він підбирає рюкзак і вручає його малому, який дивиться на нього

вибалушеними, повними недовіри очима. Йому, мабуть, років із десять.

Ходжес опускає Ляпанця назад собі до кишені.

— Чому ти не в школі, малий чоловіче?

— У мене мама захворіла. Я іду по ліки для неї.

Ця брехня настільки нахабна, що змушує Ходжеса вищиритися.

— Та ні, аж ніяк, ти просто прогулюєш уроки, — каже він.

Хлопчик не каже нічого. Це полісмен, ніхто інший не виступив би так, як

цей дядько. Ніхто інший не тримав би зарядженої шкарпетки у себе в кишені

також. Безпечніше грати німого.

— Іди, прогулюй уроки деінде, де безпечніше, — каже Ходжес. — Там є

ігровий майданчик, на Восьмій авеню, спробуй туди.

— Там торгують коксом, на тому майданчику, — каже хлопчик.

— Я знаю, — каже Ходжес, майже добродушно, — але ж ти не мусиш собі

купувати.

Він міг додати: «Ти не мусиш також ставати перенощиком наркоти», але це

звучало б уже наївно. Там, у Лоутавні, більшість такої дрібноти якраз і

займаються переноскою. Можна заарештувати такого за володіння наркотиком, але спробуй зліпити