Рембо - Девід Моррелл

І першим Орвала.

Він схопив Орвала за ноги.

Шинглтоне! Допоможи мені! — прокричав він, і його слова змішалися з громом.

Хапай його за руки, Шинглтоне! Ми відходимо! — Температура різко впала.

Але як же хлопець! — прокричав хтось.

Він нас не побачить! Він нічого не побачить!

Але він уже може чекати нас там!

Неважливо! Усе одно звідси потрібно йти!

Я тут! — крикнув Шинглтон. — Я взяв його за руки. Ходімо!

Вони витягли Орвала з води й понесли наверх. Дощ пішов ще сильніший, хоча, здавалося б, куди вже сильніше. Тісл послизнувся. Він сильно вдарився плечем при падінні й випустив Орвала в бурхливий потік. Тепер намагався схопитися за Орвала, щоб тримати його голову над водою, але знову посковзнувся й із головою пішов під воду. І — від розгубленості зробив вдих. Вода зайшла в рот, ніс, горло. Кашляючи, задихаючись, він судорожно метнувся наверх. Хтось міцно схопив його. Це був Шинглтон.

Ні! Орвал! Витягуй Орвала!

Вони не змогли його знайти.

Його змиє з обриву!

Сюди! — крикнув хтось. — Орвал! Я тримаю його.

Вода доходила Тіслу до колін. Важко переставляючи ноги,

він побрів туди, де хтось тримав над поверхнею води голову Орвала.

Його несла течія! — Це був Уорд, який ледве тримав Орвала. — Він уже плив до обриву! І наткнувся на мене. Тут з’явився й Шинглтон. Разом вони витягли Орвала та відтягнули вище схилом. Саме тепер Тісл і зрозумів, чому вода прибуває так швидко. У схилі була глибока балка, і в неї стікали зверху струмки.

Треба пройти трохи в той бік! — сказав Тісл. — Там буде легше піднятися!

Так вони й зробили. Шинглтон ішов першим, задкуючи в напівзігнутому стані й тримаючи Орвала за плечі. Тісл та Уорд слідували за ним, теж зігнувшись і намагаючись узяти на себе більшу частину ваги Орвала. А вода буквально збивала їх із ніг, і встояти було важко.

«Але де ж інші? — думав Тісл. — Чому не допомагають, чорт забирай?» Від утоми він ледь переставляв ноги, руки боліли в суглобах. Надто повільно вони йдуть. Вони не зможуть довго нести Орвала, це ясно. Потрібно вибратися на самий верх. Раптом Уорд послизнувся й упав, і Тісл ледве не випустив Орвала. Течія протягла їх на кілька футів униз, але Орвала вони не випустили.

І знову — нагору. Але далеко вони не пішли. Шинглтон раптом скрикнув, упав на Тісла та вдарився йому головою в груди. Усі покотилися назад, випустивши Орвала. Тісл зупинився вже біля самого підніжжя схилу. Він лежав на спині весь у воді.

Я нічого не міг зробити! — прокричав Шинглтон. — Мені під ногу потрапив камінь!

Орвал! Його несе течія!

Тісл побіг до обриву. Не можна було підходити близько до краю — там занадто сильна течія. Але, Боже мій, він повинен втримати Орвала.

Спалахнула блискавка. У її яскравому світлі він чітко побачив, як тіло Орвала падає з обриву. Гарячі сльози змішалися з холодним дощем на обличчі Тісла, він кричав, поки горло не зсудомило.

Прокляті мерзотники, я вб’ю їх за те, що вони не допомогли!

Поруч виник Шинглтон.

Орвал! Ви його бачите?

Відіпхнувши його плечем, Тісл пішов наверх. Напівзігнувшись, хапаючись за будь-що, видерся на гребінь. Там було ще гірше: цілковита темрява, оглушливий шум, вітер пригинає дерева, дощ хльостає по гілках. Зовсім поруч блискавка, немов сокирою, розколола стовбур дерева.

Шеф! — крикнув хтось. — Сюди, шеф!

Він не бачив обличчя. Тільки тіло, що зіщулилося біля дерева.

Сюди, шеф! — Чоловік махав руками, закликаючи його. Тісл рвонувся до нього, схопив його за сорочку. Це був Мітч.

Що ви робите? — сказав Мітч. — Що з вами?

Він упав з обриву! — прохрипів Тісл і, замахнувшись, сильно вдарив Мітча кулаком у зуби. Той стукнувся потилицею об дерево.

Ісусе, — прошепотів Мітч, труснув головою та застогнав, схопившись за закривавлену щелепу. — Господи, що з вами? — Він плакав. — Лестер та інші втекли! А я залишився з вами!

РОЗДІЛ 11

Тісл уже повинен був добратися до лісу — Рембо в цьому майже не сумнівався. Буря вирувала надто довго та люто, і Тісл та його люди не могли переждати її на цій відкритій площадці. Дощ та морок заважали йому стріляти, і вони, звичайно, скористалися цим, піднялися схилом і сховалися в лісі. Нічого, вони далеко не втекли. Він дуже добре вміє полювати на людей під дощем. «Я багато чого вивчив на війні, — з гіркотою подумав Рембо, — а тепер приніс війну на свою землю…»

Він вийшов з лісу та рушив до підніжжя скелі. Під прикриттям бурі Рембо легко міг би піти в інший бік, глибоко в хащі. Він устиг би втекти так далеко, що його ніколи б не наздогнали. Але тепер це не мало значення: Рембо вирішив, що більше ніколи не буде тікати. Незалежно від того, переслідують його чи ні. Він злився, що Тісл знову зробив з нього вбивцю. Але тепер він змусить Тісла тікати від нього — нехай відчує на власній шкірі, що це таке.

Кожен крок віддавався болем у грудях — зламане як мінімум одне ребро. Доведеться щось робити, але трохи пізніше. Поблизу від обриву тіла не було, і Рембо зрозумів, що його віднесло далі водою. Він пройшов ще трохи вниз і наткнувся на тіло, що лежало обличчям у воді.

Цей пояс зі спорядженням загиблого — він придасться. Рембо ледве зняв його, так у нього боліли груди. Фляжка на поясі пом’ялася, але не тріснула. Револьвер на місці в кобурі. Поверх рукоятки — шкіряна застібка, тому води в кобуру потрапило небагато. Він розстебнув кобуру, дивуючись тому, як добре Тісл екіпірує своїх людей. Відмінний револьвер, «кольт пітон», із такого можна звалити оленя. У циліндрі — п’ять патронів; осередок під бойком порожній. Він швидко засунув револьвер назад у кобуру — від дощу — і оглянув патронташ. У ньому виявилося п’ятнадцять патронів. Швидко застебнув пояс на собі й нагнувся перевірити кишені вбитого. Нічого з їжі, а він сподівався знайти хоча б шоколад.

У зігнутому положенні груди боліли ще більше. Потрібно ними зайнятися. Негайно. Він зняв із поліцейського брючний ремінь, стягнув із себе обидві сорочки. По тілу хльоснув дощ.

Ременем Рембо туго перетягнув груди. Біль перестав бути різким, він тепер розпирав його грудну клітку. Дихати було важко, зате рухатися