Містер Мерседес - Стівен Кінг

Ходжеса і проаналізували шанси «Індіанців Клівленда»[76], яким випало

бути найближчою до їх міста командою вищої ліги. Піт замовив собі

равіолі, а Ходжес спагеті з часником і олією — те саме, що він завжди

замовляв тут.

На півдорозі через ці начинені калоріями бомби, Піт дістає з нагрудної

кишені якийсь складений папірець і опускає його, дещо церемоніально, поряд зі своєю тарілкою.

— Що це? — питає Ходжес.

— Доказ того, що мій детективний нюх заточений так само тонко, як це було

завжди. Я з тобою не бачився відтоді, як відбулося те шоу жахів у

«Рейнтрі Інні» — до речі, похмілля в мене тривало три дні, — а балакав з

тобою… скільки, двічі? Три рази? А ж раптом бах — ти дзвониш і запрошуєш

мене на ланч. Чи здивований я? Ні. Чи унюхав я якийсь прихований мотив?

Так. Тож, нумо, подивимось, чи я правий.

Ходжес знизує плечима:

— Я — як той цікавий кіт. Знаєш, як то кажуть — цікавість його оживила.

Піт Гантлі широко усміхається, а коли Ходжес тягнеться рукою по складений

папірець, Піт накриває його долонею.

— Ні, ні, ні, ні. Ти сам мусиш це сказати. Не ухиляйся, Керміте.

Ходжес зітхає і на пальцях перераховує чотири теми. Коли він закінчує, Піт підштовхує по столу до нього той папірець.

1. Дейвіс

2. Парковий ґвалтівник

3. Ломбарди

4. Мерседес-Кілер

Ходжес прикидається збентеженим:

— Ти мене підловив, шерифе. Не кажи нічого, якщо не бажаєш.

Піт серйознішає:

— Господи, я був би розчарований, якби тебе не цікавили справи, що були

вогненно гарячими, коли ти назавжди повісив на кілок формені труси нашої

команди. Я вже трохи був… за тебе непокоївся.

— Я не хочу нахабно сунути носа чи щось подібне.

Ходжес сам трішечки лякається, як гладесенько з нього лине така зухвала

брехня.

— У тебе ніс вже росте, Піноккіо.

— Та ні, серйозно. Мені лише цікаво, які там новини взагалі.

— Радий услужити. Тож розпочнемо з Доналда Дейвіса. Сценарій ти знаєш.

Він пустив на пси всі бізнеси, до яких лишень докладав руку, найсвіжіша

історія з «Дейвіс Класик Карз». Парубок так глибоко в боргах, що міг би

змінити собі ім’я на капітан Немо. Плюс дві чи три гарненьких кицюні-

коханки.

— Було три, коли я пішов, — каже Ходжес, заповзятливо повертаючись до

своїх макаронів. Він тут не заради Доналда Дейвіса чи ґвалтівника з

Міського парку і не заради того парубка, який впродовж останніх чотирьох

років грабує ломбарди та алкогольні крамниці; вони для нього лише

камуфляж. Але попри все йому цікаво.

— Дружина втомилася і від боргів, і від кицьок. Вона якраз готувала

документи для розлучення, коли зникла. Найстаріша історія в світі. Він

повідомляє про її зникнення і в той самий день оголошує про своє

банкрутство. Роздає інтерв’ю телевізійникам і відрами розбризкує сльози.

Ми знаємо, що убив її він, але, не маючи трупа… — Він знизує плечима. —

Ти ж іще працював, коли була та зустріч з Даяною Довбнею, — він має на

увазі районну прокурорку.

— Так і не переконали її висунути йому обвинувачення?

— Нема смачненького предметного доказу, нема обвинувачення. От копи в

Модесто знали, що Скотт Пітерсон винен, як сам гріх, а все одно не могли

висунути йому обвинувачення, поки не знайшли тіла його дружини й

дитини[77]. Та ти й сам це знаєш.

Ходжес знає. Вони з Пітом часто згадували про Скотта і Лейсі Пітерсон під

час розслідування зникнення Шейли Дейвіс.

— Але здогадайся, що знайшлося? Кров знайшлася в їхньому літньому

будиночку на озері. — Задля ефекту Піт робить паузу, а потім викидає й

наступного козиря. — І то її кров.

Ходжес нахиляється вперед, тимчасово забуваючи про їжу.

— Коли це було?

— Минулого місяця.

— І ти мені не сказав?

— Я зараз тобі кажу. Бо зараз ти мене питаєш. Пошуки там довкола все ще

тривають. Працюють копи округу Віктор.

— А хто-небудь бачив його в тому районі перед зникненням Шейли?

— О, так. Двоє хлопчаків. Дейвіс пояснив це тим, що збирав гриби. Йобаний

Юелл Ґіббонс[78], розумієш? Коли знайдеться тіло — якщо його знайдуть, —

друзяка Донні Дейвіс може звільнитися від семирічного очікування, зможе

подати петицію на визнання її мертвою і отримає страховку. — Піт дико

усміхається. — Подумай тільки, скільки часу він зекономить.

— А як там із Парковим ґвалтівником?

— Там насправді лише справа часу. Ми знаємо, що він білий, ми знаємо, що

йому до двадцяти або трохи за двадцять, і ми знаємо, що він ненаситний до

добре доглянутих піхов жінок поважного віку.

— Ви запускаєте приманки, авжеж? Бо він же любить теплу погоду.

— Ми це робимо, і ми його схопимо.

— Добре було б, аби ви його схопили раніш, аніж він зґвалтує чергову

п’ятдесяти-з-чимось жінку, коли вона повертатиметься з роботи.

— Ми робимо все, що можемо. — Піт трохи роздратований і, коли з

запитанням, чи не треба їм ще чогось, з’являється їхній офіціант, він

помахом руки відсилає його геть.

— Я розумію, — каже Ходжес. Заспокійливо. — А ломбардний грабіжник?

Піт розпливається в широчезній усмішці:

— Янг Аарон Джеферсон.

— Невже?

— Це його справжнє ім’я, хоча, коли він грав за футбольну команду міської

середньої школи, він називав себе ВайЕй. Ну, як ВайЕй Титл[79], розумієш.

Хоча його дівчина, а також мати його трирічної дитини, каже нам, що сам

він зве себе ВайЕй Цицьки. Коли я спитав у неї, чи то він так жартує, чи

серйозно, вона відповіла, що не має жодного уявлення.

Чергова історія, добре відома Ходжесу, така стара історія, що могла б

походити з старозавітних казань… і, мабуть, у Біблії й є десь якась із її

версій.

— Дозволь, я вгадаю. Він нарубав з десяток справ…

— Наразі вже чотирнадцять. Розмахуючи обрізом, як той Омар у

«Дротах»[80].

— …і завжди вислизає, бо удачливий, як той чорт. Але потім він зраджує

матусю своєї дитини. Вона скаженіє і здає його.

Піт пістолетом наставляє палець на свого старого напарника.

— Точно в десятку. І наступного разу, коли Янг Аарон зі своїм обрізом на

пузі збереться в ломбард або якусь лавку, де міняють чеки на готівку, ми

знатимемо про це заздалегідь, а там вже й «янголе, янголе, ми

падаємо»[81]…

— Навіщо чекати?

—