Червоний горобець - Метьюз Джейсон

«Йди далі, спокійно», лишилося подолати останній відрізок, і доки він чвалав крізь дощ, вода, ніби пальці, лоскотала йому спину. «Нічне створіння, притиснись до стіни, послухай рипіння черевиків позаду. Іди паралельно до Ленінської через ліс, до повороту стежки поміж дерев, далі йди, доки не побачиш, як поміж гілок миготить світло від Школи акушерства № 81. А зараз хутко сходь із тротуару в мокрий ліс». МАРБЛ здригнувся. «Тихо, зупинись, придивись і прислухайся, особливо прислухайся, чи не чутно, як хтось перемикає передачу, натискає на гальма чи клацає дверима». Лише шум вітру серед гілля.

Час іти. З металевого стоку під шосе дзюркотіла чорна вода, МАРБЛ присів, дістав із кишені торбинку, зняв плівку з липучки, просунув руку й міцно притис сірий матовий пакунок до внутрішнього вигину стоку. «Порахуй до десяти, нехай клей схопиться, і послухай, чи не чутно сплеску». Задовільно.

Він ще раз оглянув себе, прикриваючи потаємну кишеню, виходячи з лісу і прямуючи до тепла станції метро «Крилатське». На підлозі його кухні валялася купа мокрого одягу, клавіатура трусилася в руках, а стилус здавався надто малим, хоч він і надів окуляри. «Чорт, чому ці штуки не роблять для старечих очей? Бо так довго не живуть, ось чому». Натиснута кнопка була гаряча на дотик, коли він відправив у космос голубку: «ЛИШИВ ЗАКЛАДКУ В Т DRAKON».

МАРБЛ відкинувся у кріслі й заплющив очі. «Прийдіть до DRAKONа, заберіть маленький чорний диск, і бережи Боже прудконогого хлопця з ЦРУ, який заляпає собі костюм, чи посольську дружину з хвостиком і “Фонаком” у вусі, що дослухатиметься до виску гальм пересувної радіостанції».

У резидентурі диск двічі міцно обмотали термострічкою по кутках, закутали в ряднину, запечатали, зв’язали, поклали в помаранчеву геловінську торбину із замком і відправили додому кур’єром, тому що це була передача від МАРБЛа. А до нього повернулася голубка з гілочкою в дзьобі — «DRAKON ЧИСТИЙ», — а стічна труба у лісі й далі вибльовувала чорну воду, але так нікому й не розкрила своєї таємниці.

***

Бенфорд сидів за столом для нарад у підвалі штабу ФБР на Пенсильванія-авеню у Вашингтоні. На столі валялися залишки обіду, замовленого з кількох місцевих ресторанів. Це був робочий обід, а не посиденьки в їдальні для керівництва. Бенфорд замовив собі ларб гай — салат із куркою: соковитий курячий фарш із цибулею, перцем чилі, базиліком та лаймом, настільки приправлений, що після нього він задоволено пихкав, як той паровий котел, поки решта закінчувала свій традиційний єпископальний обід, що складався з сендвічів і супу.

Стіл був розділений між представниками ЦРУ та ФБР, здебільшого старшими офіцерами з технічного та контррозвідувального відділів. Коли прибув кур’єр із Москви з закладкою від МАРБЛа, Бенфорд — навіть Бенфорд — погодився дати ФБР розкрити пакунок, аби дотриматися процедури.

— Ці федеральні роботи, — як Бенфорд трохи раніше сказав Натаніелю, — говорили зі мною про дотримання «послідовності у зборі доказів» стосовно передачі від МАРБЛа. Якщо він і справді добув справжній диск із цілком таємною інформацією, вручну переданий ЛЕБЕДЕМ росіянам, тоді, якщо вірити нашим ФБРівським колегам, ми маємо обміркувати розгляд допустимих доказів, висування звинувачень тощо.

Це було дуже нетипово, що Бенфорд аж так рахувався з ними.

Бенфорд розглядав металеву підставку для речових доказів у центрі столу. Диск — уже без зовнішнього пластикового і внутрішнього паперового конвертів СВР та «Петфайндера» відповідно — лежав на ній, на стерильному рушнику, його поверхня присипана сірим порошком. ФБРівські техніки, згідно з процедурою, вкрили його речовиною — нінгідриновим розчином, — щоб зібрати латентні відбитки на диску, а потім побризкали оксидом кальцію. Усі присутні за столом побачили три чіткі відбитки на тьмяній поверхні. Що б це могло бути: жирні від ковбаси пальці російського лабораторного щура чи завитки й борозни відбитків американського крота? Бенфорд знав, що МАРБЛ не відкривав пластикового конверта, він надто досвідчений, надто обачний, аби торкатися самого диска. Федерали забрали знімки й зібрані матеріали до лабораторії для аналізу. Тож наразі вже повним ходом тривав автоматичний пошук по ФБРівських архівах відбитків.

Бенфорд сидів у своїй машині, прямуючи алеєю Вашингтона до штаб-квартири, коли задзвонив телефон. Це був заступник начальника Лабораторії ФБР.

— Зараз ви, мабуть, захочете розвернутися і приїхати до нас, — сказав ФБРівець Бенфорду. — Бляха, ви не повірите, що ми тут знайшли.

— Краще б це було щось гарне, — сказав Бенфорд, шукаючи об’їзд на Спаут-Ран, аби повернутися.

— О, тут таке, що вам сподобається, — сказав науковець із ФБР.

Бенфордів тайський салат із куркою (Ларб Гай)

Дрібно нарізати куряче філе ножем або сікачем. Приправити лаймовим соком і рисовим вином і смажити, доки м’ясо не стане м’яким і набере білого кольору. Охолодити і змішати з лемонграсом, подрібненим часником, нарізаним перцем чилі, лимонною цедрою і приправити рибним соусом, сіллю та перцем. Ретельно перемішати. Додати накришений коріандр, базилік, м’яту і зелену цибулю. Добре перемішати; подавати на листі салату з рисом.

35

Законопроект про генетичні відбитки 2005 року було написано, подано на розгляд і обговорено Юридичним комітетом Конгресу того ж таки року, однак через низку політичних причин, не пов’язаних із національною безпекою, двічі відкладено і знято з розгляду. Законопроект передбачав створення національного архіву відбитків пальців та зразків ДНК для проведення перевірок безпеки, реєстрації злочинів та імміграції, а також ідентифікації державних працівників на секретних проектах. Тогочасне керівництво партійних зборів у Сенаті м’яко запропонувало молодій сенаторці Стефані Буше, заради інтересів двопартійного об’єднання, долучитися до об’єднаної групи Демократів та Республіканців, яка підтримувала той законопроект. І хоча вона особисто була проти самого поняття національного архіву ідентифікаційної інформації, бо вбачала у ньому грубе порушення приватності, сенаторка Буше здогадалася, що публічна підтримка законопроекту зміцнить її повноваження в галузі національної безпеки і неабияк підіграє багатьом високотехнологічним аерокосмічним компаніям у її штаті. Навіть взяла участь в одному телевізійному дійстві. Законодавці погодились здати свої відбитки пальців і зразки ДНК у присутності репортерів. Сенаторка Буше усміхнулася камерам, коли технік взяв мазок з-за її щоки і попросив помічника за кадром дізнатися, скільки окремих нуклеотидів ДНК знаходилось у тому роті в кожен конкретний час.

Результатом всієї тієї вистави, що відбулася майже десятиліття тому — про яку вона й сама вже давно забула і про яку, тим паче, не знали її куратори з СВР, — стало те, що відбитки пальців сенатора Стефані Буше опинилися у базі даних ІАСІВП36 ФБР. Коли з класифікованого диска корпорації «Петфайндер сетелайт», взятого з московської лабораторії СВР, зняли шматок відбитка великого і розмазаний відбиток середнього пальців, автоматизованій системі знадобилося приблизно десять хвилин, аби ідентифікувати латентні відбитки Буше з-поміж збережених у базі зразків відбитків понад двадцяти п’яти тисяч громадян.

Упродовж кількох наступних днів Бенфорд та начальники контррозвідки ФБР товклися у залах для нарад по обидва боки Потомаку, але не щоб посперечатися, хто головніший у цій справі чи обговорити деталі повномасштабного розслідування проти сенаторки, а щоб вирішити, як утримати Білий дім, Раду національної безпеки, Поліцію Капітолію, Сенат США, законодавчу владу Каліфорнії, Міську раду Лос-Анджелеса та Каліфорнійську асоціацію виробників родзинок від зливання подробиць розслідування ЗМІ.

— Останнє, що нам потрібно, — це щоб Буше запанікувала і втекла до росіян, — сказав Чарльз «Чез» Монтґомері, голова Відділу національної безпеки