Мiстер Мерседес - Стівен Кінг

— Насправді це не виключено.

— Зачекайте хвилинку. — Здалеку, Ходжес чує, як Джером гукає: — Він каже, що ніхто.

Попри все, Ходжес не може втриматися від усмішки.

— Я миттю буду у вас, — каже Джером.

— Не порушуй жодних обмежень швидкості. О дев’ятій буде якраз. Використай цей час, щоб попрактикуватися в акторській майстерності.

— Справді? І яку роль мені репетирувати?

— Асистента в юридичній фірмі, — каже Ходжес. — І дякую тобі, Джероме.

Завершивши розмову, він іде до кабінету, вмикає комп’ютер і шукає місцевого адвоката на прізвище Шрон. Прізвище не поширене, тому знаходить він його легко. Ходжес записує назву фірми й ім’я Шрона, яке виявляється — Джордж. Потім він повертається до кухні й телефонує тітці Шарлотті.

— Це Ходжес, — каже він. — Ось я й повернувся.

— Мені неприйнятно, коли зі мною таким чином обривають розмову, містере Ходжес.

— Не більше, ніж мені прийнятне те, що ви розповідаєте моєму старому напарнику, ніби я їбав вашу сестру.

Він чує шоковане «ах», слідом за яким залягає мовчанка. Він майже сподівається, що вона зараз обірве зв’язок. Коли вона цього не робить, він розповідає їй усе, що їй потрібно знати.

— Тіло Джейні мусить зберігатися в морзі округу Гурон. Сьогодні забрати ви його ніяк не зможете. Імовірно, і завтра також. Мусить відбутися автопсія, що само по собі є абсурдним, зважаючи на причину смерті, але такі правила.

— Ви не розумієте! У мене квитки на літак зарезервовано!

Ходжес дивиться крізь вікно своєї кухні й повільно рахує до п’яти.

— Містере Ходжес, ви ще там?

— Як це вбачаю я, ви маєте два вибори, місіс Джібні. Один — це залишитися тут і зробити все, як годиться. Інший — скористатися вашими зарезервованими квитками, полетіти додому й залишити займатися цією справою нашому місту.

Тітка Шарлотта починає хлипати:

— Я бачила, як ви на неї дивилися і як вона дивилася на вас. Я всього лише відповідала на запитання тієї жінки-поліцейської.

— І то з величезною снагою, щодо чого я не маю сумнівів.

— З чим?

Він зітхає:

— Облишмо про це. Я пропоную, щоб ви з вашим братом особисто відвідали окружний морг. Не телефонуйте туди попередньо, нехай вони побачать ваші обличчя. Побалакайте з доктором Голворті. Якщо Голворті на місці не буде, побалакайте з доктором Пейтелом. Якщо ви особисто попросите їх прискорити справу — і якщо зумієте при цьому поводитися делікатно, — вони вам допоможуть, наскільки це для них буде можливо. Можете використати моє ім’я. Моє знайомство з обома ними сягає початку дев’яностих.

— Нам доведеться знову залишити Холлі саму, — каже тітка Шарлотта. — Вона замкнулася у своїй кімнаті. Клацає там щось на своєму ноутбуку й відмовляється виходити.

Ходжес усвідомлює, що смикає себе за волосся, і змушує себе припинити це.

— Скільки років вашій дочці?

Довга пауза.

— Сорок п’ять.

— Тоді ви, мабуть, зможете обійтися без того, щоб наймати сиділку. — Він намагається придушити те, що мусить вискочити наступним, але це йому не зовсім вдається. — Подумайте лишень, скільки ви зекономите грошей.

— Я навряд чи могла б очікувати від вас на розуміння ситуації з Холлі, містере Ходжес. На додаток до її ментальної нестабільності моя дочка також вельми вразлива.

Ходжес думає: «Це мусить робити тебе особливо важкою для неї».

Цього разу йому вдається цього не промовити.

— Містере Ходжес?

— Ще тут.

— Ви часом не знаєте, чи не залишила Джанель якийсь заповіт, чи як?

Він вимикає телефон.

— 2 —

Брейді проводить довгий час у мотельному душі з вимкнутим світлом. Йому подобається це утробне тепло й рівномірні барабанні звуки. А ще йому подобається темрява, і це добре, що вона йому подобається, бо невдовзі він матиме те, чого завжди прагнув. Йому хотілося б вірити, що там буде ніжне возз’єднання матері й дитини — можливо, навіть на кшталт возз’єднання матері й коханця — але в серці своєму він у це не вірить. Він може прикидатися, проте… ні.

Просто темрява.

Його не турбує ні Бог, ані підсмажування на повільному вогні за свої злочини. Нема там ні раю, ні пекла. Будь-хто, бодай з половиною мозку, розуміє, що цих речей не існує. Якою ж нещадною мусила б бути та вища істота, щоб сотворити такий херовий світ, як цей? Якби навіть той мстивий Бог телепроповідників і ґвалтівників дітей у чорних сутанах насправді існував, хіба міг би той громовержець звинувачувати Брейді в тому, що він зробив? Хіба Брейді Хартсфілд вхопив свого батька за руку й примусив його вчепитися за дріт під напругою, яка його й убила? Ні. Хіба він запхнув у горло Френкі ту яблучну скибку? Ні. Хіба це він постійно товк і товк про те, що грошам невдовзі прийде кінець і врешті-решт їм доведеться жити в притулку для бездомних? Ні. А чи він приготував отруєне м’ясо та сказав: «З’їж це, Ма, воно дуже смачне»?

Хіба можна його звинувачувати за те, що він відповідав ударами світу, який зробив його таким, яким він є?

Брейді вважає, що ні.

Він задумується про тих терористів, які знищили Світовий торговельний центр (він задумується про них часто). Ті клоуни насправді вірили, що потраплять до раю, де житимуть у чомусь на кшталт вічного розкішного готелю, де їх обслуговуватимуть казково прекрасні юні незайманки. Кумедно це, а що ще краще? Був про них один анекдот… щоправда, самі вони його так і не почули. Що вони отримали — це миттєвий вид усіх отих вікон і фінальний спалах світла. Після цього вони й тисячі їхніх жертв просто щезли. Шух. Прощавай був, алігаторе[300]. Зникли геть убивці й убиті разом, зникли геть у космічному ніщо, яке оточує самотню блакитну планету з її безсенсово метушливими насельцями. Усі релігії брешуть. Усі моральні настанови є облудними. Навіть зірки — міраж. Правдивою є лише пітьма, і єдине, що має значення — це заявити про себе, перш ніж ти до неї ввійдеш. Полоснути по шкірі світу й залишити шрам. Уся історія складається з цього, врешті-решт: з зарубцьованих ран.

— 3 —

Брейді одягається і їде машиною до цілодобової аптеки біля аеропорту. У дзеркалі ванної кімнати він роздивився, що материна електрична бритва залишила дуже багато такого, що могло бути кращим; з його черепом