Обрані - Надія Філіпська

Річард застиг обдумуючи інформацію.

– Зрадник серед обраних, можливо. Але навіщо? – питання повисло в повітрі.

Обрані і хранитель мовчали.

– Можливо хтось хоче перекусити? В мене саме пиріжки спеклися, – мовила Марта, заходячи до кімнати.

– Так, люба, ми не відмовимося, – ожив Волдер.

– Кіро, – тихо почав Річард. – А коли ти збиралася розповісти про засідки магів? – його погляд був важким і був спрямований на обрану.

Кіра схопила зі столу пиріжок, і почала жувати, показуючи обраному, що відповіді не буде.

– Волдер, виходить що Генріх переїхав сюди з сім'єю? – Річард згадав про ще одне невирішене питання.

– Його сім'я залишилася в Тарлесі. Вони були сильними магами, і комусь потрібно було передавати знання обраним, – пояснив Волдер.

– Тоді виходить, що Кіра нащадок Генріха Ройберга?

– Так, – погодився Волдер. – Кіра дійсно має магічні здібності, як у Генріха. До того ж легко освоює стихії.

– Невже магам це відомо і тому вони шукають тебе? – обраний повернувся до дівчини. – Але навіщо? Помста чи ти займаєш важливу роль у їхньому плані?

– Запитаємо це у Роберта, – відповіла Кіра, прожувавши пиріжок.

– Роберт? Архімаг Лєска, якого ти підозрюєш у загибелі батьків?

– Його. Ти ж поїдеш зі мною? – Кіра з надією подивилася на Річарда.

– Звичайно! Чи ти думаєш я відпущу тебе до рук магів? – обурено запитав Річард.

 – Дякую, – мовила Кіра і поцілувала обраного.

Дівчина видихнула з полегшенням, адже не хотіла їхати сама. Вона вже не один раз за свою подорож пошкодувала, що поїхала сама. І добре, що їй на шляху зустрівся Волдер, який виявився другом. Але ж все могло бути інакше.

– Добре, що ви порозумілися, – сказав Волдер. – Часу на подорож у вас обмаль, тому пропоную скористатися стаціонарним порталом. У нас є один на півдні, в п'яти верстах від Локру. Як дістанетеся до міста знайдіть Ніклоса. Попитайте в тавернах портового міста. Він допоможе дістатися до Лєска.

– Дякуємо, це дійсно скоротить наш шлях.

– Пусте. Сподіваюся, що ви встигнете владнати справи в Лєску до початку формування джерел. Обраних і так досить мало для контролю всіх силових ліній. Втрата навіть одного обраного може суттєво похитнути ситуацію. Хранителі допоможуть вам, але нас досить мало, і не всі уміють управлятися зі стихією.

– Дякую. І ще одне питання. Що ти зробив з тим джерелом під Притом?

– Гарне питання. Як і у всіх магічно обдарованих людей у нас теж є своя особлива магія. Я тільки почав її опановувати.

– Ви його не слухайте, – втрутилася в розмову Марта. – Він вже достатньо вивчив свої здібності. Просто Волдер любить, коли все ідеально.

– І що це за здібності?

– Я вмію призупиняти викиди сили. Точніше – заморожувати джерела на деякий час.

– Оце так здібність! – вигукнув Річард. – І що стає з джерелом? Сила повертається назад до ліній?

– Зупинись Річард. Забагато питань. Я сам ще до кінця не розібрався у всьому. Викид стихії заморожується на деякий час. Але з часом він таки проявиться. Тривалість зовсім невелика, в Приті я якраз займався дослідженням цієї здібності.

– Ти можеш заморожувати джерела на відстані?

– Так, але зараз це досить малі відстані. На розвиток необхідний час, якого у мене зараз нема.

– Отже наша зустріч в Приті випадковість? – запитала Кіра.

– Так, – підтвердив Волдер.

– Кіро, а як ви зустрілися з Волдером?

Дівчина не поспішала відповідати, тому за неї це зробив хранитель.

– О, це було видовищно. Майже як твоя стіна вогню але без магії, – додав Волдер.

Обрані лише переглянулися один з одним, але вирішили промовчати.

– Паром вже відправлявся від берега, коли на нього на скаку влетіла Кірстен на своїй вогненно-рудій конячці, – розповідав Волдер. – Такий розпочався гармидер. Люди не розібравшись пострибали у воду і стали гребти до берега, розбійники, перелякавшись перевірки, покидали у воду свій багаж з награбованим і самі пострибали за ним. Коли все втихомирилося, на паромі лишилися ми з Кірстен та розгублений паромщик.

– Після такого, я тебе точно не відпущу саму до Лєску, – сміючись мовив обраний.

***

– На вулиці негода, – повідомив Волдер, зтрушуючи з куртки сніг. – Усю округу замело.

– Як все не вчасно. До порталу далеко? – запитав Річард, вкладаючи речі в нову сумку.

– Трохи менше версти. Щоправда, в таку погоду нелегко дістатися.

– Ми готові, – повідомила Кіра, ледве запхнувши припаси зібрані Мартою, в сумку.

– Може, зачекаєте, поки хуртовина вщухне? – з надією запитав хранитель. Він тільки-но повернувся з ранкового патруля, і йому явно не хотілося знову покидати теплий затишний будинок.

– Ні, йдемо зараз, – твердо промовила дівчина і переступила поріг будинку.