Обрані - Надія Філіпська

– Ти хоча б попередив, що підеш із міста, – дорікнула вона Волдера, почувши скрип вхідних дверей. 

Не отримавши відповіді, дівчина відірвала погляд від сувоїв. І без того величезні очі Кіри стали ще більшими, коли вона побачила обраного.

– Річард! Звідки ти тут? – дівчина схопилася і, підбігши до обраного, міцно обійняла його.

Чоловік обійняв Кіру у відповідь, але відразу відсторонився, пильно оглядаючи дівчину. Від його погляду не сховалося нічого: ні синці, ні невеликі шрами, що покривали її руки та тіло. Ймовірно, подорожі Кіри були не такими безхмарними, як вона намагалася запевнити всіх. І залишалося тільки дякувати богам, що з нею все гаразд, і вона цілою і неушкодженою стояла зараз перед ним. Чоловік ще раз міцно обійняв Кіру і тільки зараз відчув полегшення. Всі його тривоги та хвилювання вмить розвіялися. Дівчина жива і здорова і стоїть зараз поряд. Річард навіть у думках забороняв собі думати, що з нею могло щось трапитися.

Кіра відсторонилася, і запитливо подивилася на обраного, але він не зміг вимовити жодного слова, а лише дивився на дівчину. Ініціативу взяв у свої руки Волдер.

– Річард тут гуляв неподалік, – невпевнено промовив маг. – Я запросив його на вечерю.

Вони з обраним не домовлялися, що скажуть Кірі, а Волдер, непомітно для себе, пройнявся симпатією до Річарда, і вже не хотів, щоб Кіра його вичитувала.

– Що означає «гуляв неподалік»? – тепер Кіра дивилася на Волдера, а Річард ще раз подумав, наскільки божевільною виявилася його ідея підйому по скелі. – Навколо на багато верст лише гори. До найближчого селища дістатися лише за два дні, і то через портал. Чи я щось не так зрозуміла? – дівчина вимагала пояснень.

– Як виявилось, деяким портал не потрібен, – заявив Волдер.

– Не потрібен? Ти ж казав, що скрізь стрімкі скелі і сюди зараз ніяк не дістатись!

– Казав, – похмуро промовив маг і глянув на Річарда.

– Схоже, що в нас ще гості, – долинув дзвінкий голос, і з кухні вийшла невисока темноволоса дівчина.

– Так, Марто. Це Річард, він також обраний.

– Доброго вечора, – привітала дівчина гостя.

Річард лише кивнув у відповідь, не зводячи погляду з Кіри.

– Марто, давай я допоможу тобі накрити на стіл.

Волдер втік з дружиною на кухню, залишивши обраних удвох.

– Ти просто божевільний! – Кіра свердлила поглядом Річарда.

– Мені є у кого вчитися, – саркастично зауважив чоловік.

– Ти ж міг розбитися!

– А як по-іншому я мав сюди дістатися?

– Ніяк, ти мав лишитися в Кельцені!

– Я як дізнався, що в Браску ти була не одна а з якимось магом, місця собі не знаходив від хвилювання!

– То ти і в Браск їздив? Навіщо? – простогнав Кіра.

– Хотів тебе перехопити! Адже зараз у Тарлесі небезпечно.

– Річарде! Я вже два роки подорожую королівством, і нічого поганого не трапилося!

– Я бачу, – Річард кивнув на сумку з речами Кіри, поруч з якою лежав кинджал. 

Останній виглядав не дуже добре: лезо було у бурих слідах крові, а в одному місці навіть було надщербнуте. Кіра подивилася куди вказував обраний і зблідла.

– Я жива і все добре, – Кіра вирішила не поступатися.

– Як бачиш і я живий!

Обрані свердлили один одного поглядом.

– Я думаю, що настав час закінчувати обмін люб'язностями і приступати до вечері, – вклинився в розмову Волдер. – А потім відпочинок! Адже дехто тут з останніх сил тримається, – маг з докором подивився на обраних.

Річард і правда ледве тримався на ногах. Рана нагадувала про себе з кожним рухом, та й пов'язки було б непогано змінити.

– Давайте вечеряти, я дійсно сильно зголоднів, – тихо сказав Річард.

– Я теж, – вже спокійніше відповіла Кіра, влаштовуючись за столом.

Обраний зняв куртку і теж сів.

– Річарде! – вигукнула несподівано Кіра і кинулася до обраного. – Ти поранений?

Річард поглянув на свою сорочку просякнуту кров'ю, яку Кіра вже поспіхом стягувала з обраного, щоб розгледіти рану.

– Я принесу все необхідне, – повідомила Марта.

– Чому ти не сказав? – пожурила Кіра обраного.

– Коли? – обраний скептично вигнув брову, але дав дівчині можливість оглянути рану.

– Дійсно. Вибач, – Кіра вже дістала зі своєї сумки скляночки і почала обробляти рану.

– І ти вибач.

– Як ти з такою раною, взагалі сюди потрапив? – Волдер протягнув обраному нову сорочку.

– Мене більше цікавить де ти так поранився? – Кіра чекала відповіді. – Рана досить свіжа!

Дівчина вже промила рану, намазала маззю, і залишилося лише перев'язати.

– Гадаю краще все вирішити за вечерею! – нагадала про себе Марта, запрошуючи за стіл.