Обрані - Надія Філіпська
До Сторна, невеликого містечка біля підніжжя Сніжних гір, Річард дістався вже після полудня. Вибравшись із Браска, чоловік не знайшов Онікса на тому місці, де його залишив. У коня, мабуть, теж виявилася нелегка ніч. Дорогою обраному все ж таки пощастило віднайти свого зниклого коня, який пасся за версту від Браска. Тварина виглядала нітрохи не краще за Річарда, який за всю ніч так і не зтулив очей. Онікс був наляканий, і довелося витратити чимало часу на заспокоєння тварини. Сідельні сумки залишилися у лісі, але це не турбувало обраного, він був радий тому, що Онікс знайшовся.
Під'їхавши до таверни, Річард залишив коня на хлопчика років семи і переконавшись, що за ним доглянуть, увійшов усередину.
Наразі обраний хотів одного – виспатися після безсонної напруженої ночі, проведеної в Браску. Він замовив кімнату, розпорядився щодо гарячої води і попросив не турбувати до вечері.
Відпочинок пішов Річарду на користь, напруга минула, повернувся апетит, і він із задоволенням уплітав смажене м'ясо, запиваючи його елем. Крім обраного, в корчмі було кілька постояльців, але господар час від часу поглядав у сторону Річарда. Обраний закінчив вечерю і окликнув господаря. Чоловік наче тільки цього й чекав. Не минуло й хвилини, як господар виставив два кухлі з елем на стіл. Схоже Річард правильно все зрозумів, не часто тут бувають приїжджі.
— Звідки пан до нас завітав? – поцікавився корчмар, зручно влаштовуючись за столом.
— З Кельцена, — кинув Річард і відпив із кухля. Ель виявився напрочуд смачним.
– Невже із самої столиці. Таких гостей у нас давненько не було, – цікавість оволоділа чоловіком, і він почав вивідувати інформацію. – І як справи у столиці? Що нового?
– Король підняв мито за торгівлю, – повідомив Річард, намагаючись пригадати хоч щось із новин, якими не дуже й цікавився.
– Так, дійсно давно до цього йшло, – зі знанням справи відповів корчмар. – Торговці із купцями живуть не бідно. А за їхній рахунок можна непогано поповнити скарбницю.
– Так, нове військо потребує великих витрат, – підтвердив Річард.
– Король, схоже, зараз стурбований лише своєю армією.
– Не тільки. Днями збирають Верховну Раду. Отже, йому доведеться відлучитися зі столиці, і потурбуватися про інші проблеми королівства.
– Знову маги щось не поділили, – припустив корчмар.
Річард відпив елю і лише знизав плечима. Відповіді він не знав, а висловлювати свої припущення чоловік не став.
– І куди цього разу вони вирушають?
– У Корнел.
– Значить, столиця найближчим часом буде порожньою.
– Тижня зо два точно. Та я подивлюся у Вас тут теж не людно, – Річард показав на порожні столи.
– Не найкращі часи переживаємо. Чим далі, тим більше місцевих покидає Сторн.
– І чому ж люди покидають місто? – поцікавився обраний.
– Зупинилася торгівля з Сінаром, ось вже майже два роки. Прибутку тут ніякого, от люди і їдуть у пошуках кращої долі.
— А чому перестали торгувати з Сінаром? – запитав Річард, пригадуючи, що давненько він не бачив сінарських вин на лотках торговців.
– Два роки тому, за часів суворої зими в горах трапилося велике зледеніння. Коли коли прийшла весна, лід не встигав танути, і почалися обвали. Завалило перевал, більшість доріг та гірських стежок. З того часу торгівля і зупинилася. Тепер до Сінару не потрапити.
– І що ж, за два роки не вдалося відновити перевал? –здивовано запитав Річард.
– Наш староста весь цей час намагався навести лад, адже він особисто відповідає за цей перевал. Вже не раз збиралися люди з селища на розбори. Але кажуть, що не пройти там як раніше. Треба обхідні шляхи знати. А хто ж їх розвідає без магів?
— А що ж король? Невже він не направив магів?
– Ні, він як завжди зайнятий своїми справами, а інтереси королівства відійшли на другий план. Ми кожно разу отримуємо відповідь, що вільних магів немає.
– Дійсно, ситуація складна, — погодився обраний.
— Але ж у нас є й хороші новини! — радісно сповістив корчмар, повторно наповнюючи кружки елем. — Учора до нас завітали маги з Вормунда. От вже наш староста за ними весь вечір ходив, щоб вони допомогли.
— Що це за Вормунд? — насторожився Річард.
— Це поселення у Сніжних горах. Маги тут їхні час від часу трапляються. От Джозеф і випросив у них допомоги. Вони ж так високо там живуть, аж на третьому виступі. А нам лише на перший треба пройти.
– Чому Ви вирішили, що вони маги?
– А хто ж іще. У Вормунд звичайні люди не потраплять.
– А як ці маги виглядали?
– Один високий, темноволосий. У нього ще були такі незвичайні мечі з нерівним порізаним краєм і хвилястим лезом. Він тут найчастіше буває останнім часом.
– А другий?
– Не другий, а друга. Дівчина, струнка із золотаво-русявим волоссям. Ось її я бачив уперше.
Отже, високий, темноволосий маг з двома кинджали. Здається, вже бачились у Приті. Значить, з Кірою у Браску був він. Що ж відбувається насправді? І що це за Вормунд, у якому мешкають любителі стародавньої зброї? Кіро, і чому тобі вдома не сиділося?
