Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

—  Тоді їдемо, - твердо вирішив Фіск, подивившись Маарі в очі. Дівчина майже непомітно полегшено видихнула, адже вона вважала, що Журт помре через її дії, а тут з'явився шанс його врятувати і скинути зі своїх плечей такий тягар.

— За останніми даними, кожні п'ять-шість годин літають патрулі зіургів. Зазвичай це три глайдери охорони і один "нюхач", - побачивши нерозуміння на обличчях дітей, Каарла пояснила, - Так ми називаємо їхні малі літальні апарати, на яких вирощені спеціальні сенсорні органи. Досить щільне сканування, шукає ознаки вищої нервової діяльності. Для того, щоб сховатися від “нюхача”, досить кілька міліметрів стали над головою. Але крім цього, він має і стандартні сенсорні системи.

—  Як вони нас досі не виявили? - Запитав Фіск.

—  Тут пустельна місцевість і вони літають рідше, - сказала Каарла, - ну і ми точно не знаємо радіусу їх сканування поверхні. Наша проблема в тому, що система далекого виявлення не працює. Потрібно постійно тримати в повітрі дрон, щоб виявити заздалегідь їхню появу. А після цього ховатися поруч з об'єктами великої маси, благо тут, в ущелині, їх безліч.

— Заряду одного дрону вистачає на годину, перезарядження ще дві години. Загалом у нас два дрони. Пропоную піднімати їх щодесять хвилин на п'ять хвилин. Так ми зможемо контролювати небо більш-менш постійно, - сказав Фіск.

Каарла на це лише згідно кивнула. У неї і самій були подібні думки, і це ще раз здивувало її. Зовні дитина-дитиною, а міркує практично як і вона. Вже, напевно, вдесяте з того моменту, як вони її розв'язали, Каарла повторювала для себе, що не варто ставитися до них, як до дітей. Сівши на місце другого мехвода, Каарла вивела собі перед очима панель управління дроном і припинила звертати увагу на все, крім зображення з дрону.

Фіск, переглянувшись з Маарі і Нурі  мовчки, завів БТР і повів за прокладеним Каарлою маршрутом. Через землетруси, викликані недалекими ядерними вибухами, ущелина була повна уламків скель. Через це швидкість була лише близько сорока кілометрів на годину на рівних та чистих ділянках і іноді спускалася навіть до десяти кілометрів. Через дев'ять годин шляху через ущелину, вони дісталися виїзду з нього. Попереду була найбільша річка на континенті, вона була близько п'ятнадцяти кілометрів завширшки, текла прямо в океан. Саме її дном передбачалося відправитися вниз до океану і до узбережжя. За час шляху по ущелині дрони виявили лише один патруль, та й той проходив далеко від їхнього курсу руху. Але про всяк випадок вони зробили зупинку на десять хвилин, поряд із величезним валуном, що впав униз у ущелину.

Поруч із ним БТР виглядав іграшкою, настільки величезним він був. Коли за десять хвилин Каарла знову підняла в повітря дрон, вона не виявила жодних слідів зіургів. Вони спокійно продовжили свій шлях.

— Тепер нам треба подолати річку, а там двадцять кілометрів по дорозі до селища, — сказала Каарла.

—  Треба перевірити водомети, - сказав Фіск. - Після того як глайдер розбився у нас на даху, вони могли постраждати. Та й ти певна, що ми витримаємо тиск на стометровій глибині? У нас зараз угорі немає броні.

—  А вибір у нас є? - Запитала дівчина.

Фіск відповідно кивнув, після чого залишив борт БТР-а. Останні кілька годин рівень радіації зовні почав падати. Зараз він перевищував норму громадянського часу лише вдвічі. Тож це означало, що вони залишили зону використання ядерної зброї. Під час короткого відпочинку Каарла пояснила їм, що ядерну зброю вигрібають із старих складів та використовують для зачистки інкубаторів інцепторонів, якщо ті вже почали вилуплюватись.

І вона підтвердила, що в околицях Тритауна та Герстфілда, ще одного міста мільйонника, виявили кілька інкубаторів, і дістатися до них у прийнятний час не вийшло у  достатньої кількості військ.

У самих містах, як не парадоксально, незважаючи на високу густину населення, з інкубаторами було простіше. Сам народ знав, що їх не можна допускати та знищував їх. Але в невеликих містечках, які зіурги спромоглися захопити повністю, ситуація була інша. Останнє завдання Каарли якраз і було прикриттям бомбера, який скинув ядерну бомбу. Але їй не пощастило і на хвіст бомберу впала одразу ланка глайдерів. Вона змогла збити два, перш ніж збили її, і долю членів загону, що залишилися, вона не знає. Через нерівномірний розподіл населення, у цій місцевості було досить пустельно. Було кілька міст біля узбережжя океану мільйонників. Але до них було ще близько чотирьох сотень кілометрів річкою.

А тут була чи не пустеля. Лише на пару десятків кілометрів убік від річки тепліло якесь життя. А так – суцільний степ. От і не прагнули в цю область зіурги, і військовим не довелося скидати ядерні бомби. Фіск майже за добу за штурвалом вже сильно втомився. В принципі, він міг віддати управління і Маарі або Каарлі, але відчував, що саме він повинен довести їх до безпечного місця.

— Одному водомету повна дупа, обидва гвинти без лопатів, наскільки можу судити, їх знесло вибуховою хвилею, — сказав Фіск по рації.

—  Що з другим? - Запитала Каарла.

—  Другий у повному порядку. - сказав Фіск. - Щодо герметичності нічого сказати не можу. Внутрішня атмосфера не спливає це все.

Перед ним була величезна гладь води. Без приладів не було  навіть видно протилежного берега річки. І це дуже нагадувало море, яке він бачив один раз у житті разом із Маарі, на “Стрілі”.

Це був найщасливіший день у його житті, а ось наступний день став найжахливішим. Після цих думок Фіск відразу похмурнів, як би він хотів опинитися в якомусь безпечному місці, де не треба буде думати про те, як не потрапити злісним ксеносам.

Взявши камінь, Фіск підкинув його кілька разів на руці, після чого запустив з усієї сили у бік річки, допомагаючи собі телекінезом. Звук подолання звукового бар'єру, який прозвучав пів секундою пізніше за сотню метрів від нього, змусив усміхнутися хлопця.

Тепер він був небезпечний і без будь-якої зброї. І нехай нова здатність діяла зараз більш стихійно, ніж контрольовано, але телекінез працював відмінно. Під час перекусів у дорозі, Фіск провів кілька експериментів і тепер його межа була близько сотні кілограмів, які він міг утримувати секунд десять у повітрі, або до п'яти сотень кілограмів, які він міг у ривку підкинути. Фіск оцінював себе дуже високо. На його думку, він був ніяк не слабший за псіонів середнього В рангу. Ще раз глянувши на річку і птахів, що безтурботно полюють на рибу в ній, Фіск попрямував назад усередину.