Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар
- Спасибі, - щиро подякував лейтенантові Пашу, і, не зважаючи на заздрісні погляди решти випускників, він вирушив у бік казарми. Пора було вирушати в доросле життя. Дорогою до казарми Пашу відправив виклик єдиній людині, яка в усьому підтримувала його в житті.- Мам, вийшло.
- Вітаю синку,- вимовила жінка у відповідь,- Ти сьогодні чи завтра додому приїдеш?
- Вибач, мамо, мені наказали сьогодні прибути на БДК. Уже напевно в наступне звільнення,- промовив Пашу у відповідь. Він дуже хотів побувати вдома, але такий шанс випадає рідко. Він, звичайний хлопець із ферми, зміг потрапити на флагман десантного флоту. Зазвичай туди потрапляли лише спадкові військові та аристократи.
- Розумію,- відповіла жінка сповненим смутку голосом.
- Як у тебе справи? - запитав Пашу.
- Усе добре, лікарі кажуть, що хвороба відступає. Через тиждень я повернуся на роботу.- відповіла жінка.
- Мамо, точно все добре? Я чую в твоєму голосі, що ти щось не договорюєш, - вимовив Пашу, забираючи з контейнера вже раніше зібраний свій рюкзак, - Може, мені приїхати?
- Не треба, синку, ти стільки старався заради цього місця, не варто ним ризикувати. - вимовила жінка.- У мене все нормально, просто втомилася сьогодні сильно. Дроїд зламався і мені довелося руками перетягнути концентрат на склад.
- Мамо, ну скільки можна? У нас є гроші, я спеціально відправляю тобі стипендію. Ти можеш купити нового дроїда або відремонтувати старий. Навіщо ти себе катуєш, тим паче в такому стані? - обурився Пашу. У відповідь він почув стандартну відмовку матері.
- Це твої гроші, повернешся з армії - захочеш весілля зіграти, от і будуть гроші на це... - промовила жінка.
- Мамо, це твої гроші. Витрачай їх на себе,- обурився Пашу,- Усе, мам, бувай, за мною транспорт прибув.
- Бувай, подзвониш, коли з'явиться вільна хвилинка. Мені цікаво буде дізнатися, як ти влаштуєшся на новому місці, - попрощалася жінка і відключилася від зв'язку.
Пашу ж застрибнув у військово-транспортний флаєр, який разом із ще двадцятьма випускниками попрямував на військовий космодром. Інші хлопці спілкувалися між собою і міркували, що їх чекатиме на місці служби.
На Пашу ж вони поглядали косо. Він за три роки навчання так і не завів друзів серед кадетів. Надто він був цілеспрямованим і рухався до своєї мети, не збираючись витрачати час ні на п'янки, ні на ігри. От і вважали його зарозумілим виродком. Але хто б знав, як він хотів до них приєднається. Але він син невдахи, через якого загинула ціла рота, і він хотів показати, що він не такий, що він кращий, і що щодо його батька помилялися.
На космодромі Пашу вирушив у бік транспортного шатла з емблемою його майбутнього корабля. Поруч із шатлом зібралися такі ж новачки, як і він. Придивившись до них він усе ж зрозумів, що такі, та не такі.
Комбінезони, в яких вони були одягнені, коштували як тримісячна зарплата його матері. Та й нашивки на комбінезонах говорили про те, що вони випускники найкращого військового училища.
- Привіт, хлопці,- привітався з ними Пашу.
- Ти помилився, шатли на "скотовозки" на іншій стороні космодрому,- вимовив темношкірий хлопець, після чого засміявся, решта також підхопили його сміх.
- Рен, відчепись від хлопця. Якщо він тут, то його теж розподілено на "Перк",- промовив хлопець із рудим волоссям,- Не часто на "Перк" розподіляють із провінційних училищ. Маст Мідей, мій батько перший помічник капітана на кораблі.- представився хлопець.
- Пашу Терн,- вимовив Пашу.
- Терн... Терн... це випадково не той, який угробив свою роту і сам здох? - запитав Рен і знову розсміявся,- Ох і не пощастить тому взводу, куди ти потрапиш.
- Замовкни, - вимовив Маст,- Мій батько був знайомий з капітаном Терном і каже, що з тією справою щось нечисте.
Пашу з вдячністю подивився на рудого хлопця. На цьому розмови закінчилися, бо пандус позаду шатла почав опускатися і звідти вийшов чоловік із нашивкою старшого сержанта.
Не кажучи ні слова, він жестом запросив усіх займати свої місця. Рен, який збирався пожартувати з цього приводу, отримав під дих від старшого сержанта і задихаючись впав на підлогу. Двоє його друзів підхопили і посадили на місце, пристебнувши ременями.
Сам політ пройшов у повній тиші. Сержант скинув усіма інструкції на нейромережу і тепер усі мовчки вивчали їх. Ніхто не хотів нариватися на мовчазного сержанта.
Пашу ж згадав, у мережі ходили легенди про цього сержанта. Почути його голос вдавалося від сили парі людей. Але при цьому він був дуже досвідченим десантником. Кажуть, що на війні з архами він у рукопашну завалив центуріона. Але найімовірніше це просто байка, та й війна була понад сто років тому.
Після посадки в ангарі корабля всіх новобранців відправили проходити дезінфекцію і перевірку здоров'я в медичному відсіку. Усе це тривало близько трьох годин і тільки після цього за ними знову прийшов мовчазний сержант і відвів у казарму.
Залишивши там більшу частину новобранців, трьох хлопців, які залишилися, а саме Пашу, Маста і Рена відвели далі і поселили в окремій тримісній каюті. Як виявилося, пілоти важких обладунків мали деякі переваги, зокрема й більш комфортне житло.
- Пропоную всім нормально познайомитися, і Рен, давай без твоїх жартів.- вимовив Маст.
- Пашу Терн, випускник Ваарлського училища. - вимовив коротко Пашу, у нього не було бажання особливо спілкуватися з його сусідами по каюті.
- Для початку вистачить,- вимовив Маст і почав більш докладно розповідати про себе.
***