Будні феодала - 1 - Олег Говда

Кмітливі. Покидали списи і впали навколішки... Акурат під коси моїм парубкам.

— Хрясть! Хрясть…

Вашу ж маму та тата старосту! Втім, сам винний. Наказу брати полонених не було, а брати, судячи з усього, думати змалку не привчені. Четвертий і п'ятий у роді — це вже тавро. Крім батьків, ще троє старших командують. Треба запам'ятати й надалі не забувати. А ще краще давати установку заздалегідь. Усі випадки не передбачити, але типові треба проговорювати.

Он завмерли, як на плацу. Груди колесом, очі витріщені, похвали чекають, а між іншим у одного рукав і бік кривавить. У другого — по щоці червоний струмок повзе.

— Молодці… Добре попрацювали. Далі не підемо. Думаю, у розбійників неподалік табір має бути. Там і заночуємо. Я піду, гляну… Ну а ви подивіться, що з майна покійних нам пригодиться. Ні, відставити... Тягніть до багаття все, окрім спіднього. Сам розберуся.

«Перемога. Отримано 211 талерів. Отримано «167» очок досвіду. Із загоном розділено «98» очок. Ви досягли «3» рівня. Частина ваших бійців заслуговує на підвищення»

— Ось за це, вам низький уклін. Давно пора. Думав, до Різдва під першим номером ходитиму. Стоп! Не зрозумів? Як третій? А коли я другий проскочити встиг? Мабуть, у бою «секретаря» не почув. Так?

Відповіді, звичайно, не отримав. Вони ж тільки за своїм бажання озиваються чи бренчати починають. До речі, давно не чув. Ні, щоб застільні пісні підтримати, коли молодиці розрум'янилися і хустки на плечі приспустили. Досі їх дзвінкі та злиті голоси за душу беруть. Так ні, мовчав бандурист, як глуха риба об лід. Ну і фіг з тобою. Сиди тихо, якщо нічого в народному мистецтві не розумієш.

Розбійницький табір намалювався навіть раніше, ніж я думав. Нічого не бояться супостати. Розклалися буквально на самому краю лісу. А якби, припустімо, Данило В’язовський зі своїми воїнами раніше за мене нагодився? Ну, так… «Якби небіжчик зайшов із «бубни», а не з «хреста», було б ще гірше…»

Озирнувся — хлопці в чотири руки дуже спритно збирають здобич. Ось і добре. Якщо особовий склад зайнятий справою, командир може відпочити. Точніше, попрацювати головою.

Підкинув у багаття дров і приліг ближче до вогню. Тепло не лише коти люблять. Нам, ветеранам, теж хочеться старі рани погріти та поніжитися.

Стоп. Годі дурниці молоти.

— Інтерфейс. Персонаж!

«Антон.

Рівень 3.

Досвід 1648/4000.

Здоров'я 38/50».

— Угу ... Поранений я, значить. Тим більше, відпочинок у тему. Читаємо далі.

«2» вільних пункти характеристик»

Один в силу, щоб здоров'я більше було. Другий в інтелект. Щоб міркував швидше.

— Що там далі? О, «Навички», на які я забив на старті. Тепер можна і вникнути. У грі вже дещо зрозумів, тож вільними очками розпоряджуся розумніше.

1. Залізна шкіра. «З кожним новим рівнем здоров'я зростає на «2».

Зараз у мене там «3». Поки досить.

2. Потужний удар. «З кожним рівнем навику ушкодження, що завдається зброєю ближнього бою, збільшується на 8%»

Годиться. Додамо «1».

3. Метання гранат.

Ну це екзотика. Поки що обійдемося.

4. Потужний постріл. «Дозволяє персонажу користуватися складними луками».

Теж у загашник.

5. Володіння зброєю. «Полегшує навчання та підвищує межу володіння. Межі: 60, 100, 140, 180, 220 ... »

Так, сюди 2 пункти. Переберемося через 140, додамо.

6. Володіння щитом.

Пропустимо поки що.

7. Атлетика.

Залишмо трієчку. Пішки тут, я так зрозумів, тільки простолюдини пересуваються. Або, як зараз — у бою. Після того, як кінь упав. До речі. Впав він не назавжди. Як бій скінчився, піднявся. Кульгає, правда, але живий.

8. Верхова їзда.

Теж поки вистачить.

9. Стрілянина верхи.

Потрібна річ, але поки що й так непогано виходить.

10. Збір трофеїв. «Кожний рівень збільшує вартість здобичі на 10%».

Тобто замість десяти іржавих шабель я знайду одинадцять. Ні, не зараз. Є речі важливіші.

11. Навчання. «Раз на день кожен герой віддає трохи досвіду тим членам загону, чиї навички гірші».

Теж потім.

12. Стеження.

І без пояснень зрозуміло. Але мені зараз стежити нема за ким.

13. Тактика. «Підвищує початкову перевагу у бою на «1».