Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

Через напівприкриті повіки бачу, як ельфійка наближається і робить кілька рухів, щось ледве чутно промовляючи. Дракончик, який нарешті отримує свободу, перелітає на плече свого справжнього господаря і погрозливо викидає маленький вогняний спалах. Повітря починає рябити, наче над невидимим вогнищем, мене підхоплює та штовхає якась сила і ми розриваємо обійми.

 “Я повернуся за тобою!” - це останнє, що я згадую перед тим, як провалитися в портал, а далі просто падаю в м’який пухнастий сніг, наче на перину. Голова паморочиться, бачу шматочок блідо-блакитного зимового неба, а потім настає темрява і тиша, в якій немає ні страховиськ, ні світлих магічних створінь, ні згадок про мою неймовірну мандрівку.

Скільки я так проводжу часу - невідомо, але коли прихожу до тями, то бачу над собою бліде перелякане обличчя Антона. 

-Я її знайшов! - кричить він, озираючись через плече. - Ну ти, Катюха даєш! Ми тебе другу годину шукаємо!

-Що? - ніяк не можу зрозуміти, що відбулося, відчуваю тільки, що страшенно замерзла, аж зуби цокотять. Тобто як другу годину?! Або я з глузду з’їхала, або як в Джентльменах удачі: тут пам’ятаю, тут нічого не пам’ятаю! 

-Кажу, пішли, бо ми нарешті завели машину. 

Він простягає мені долоню і допомагає підвестися, але наостанок я знову обертаюсь. Так хотілося б вірити, що зараз почую знайомий свист крил і поряд пролетить величезний пугач, але замість цього з дерева падає цілий оберемок снігу і Тоха з тихою лайкою тягне мене за собою до компанії, яка вже давно на мене чекає.