Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем
-Тобі запропонували щось інше, поки ми святкували? Може створити тут свій гарем?
-Що?! - почувши таке він, не дивлячись на нашу повнісіньку халепу, не витримує і сміється, стискаючи мене в обіймах. - Як тобі таке спало на думку?
-А чому б ні? Те, що вони зневажають чоловіків, не виключає бажання мати дітей. Моя маленька знайома вже вигадала ім’я для нашої дочки й думаю вона така не одна.
І навіщо я це сказала?! Адже то були просто фантазії маленької дівчинки, яка хоче мати подружку, а не новина, яку я прийшла повідомити ельфу. Проте він дивиться на мене зовсім іншими очима і я бачу вперше за весь час, що в них немає запального вогника, зате плескається неймовірна ніжність.
-Ти не знаєш келборай! - пояснює він нарешті і рука стискає мої пальці. - Для них свобода - найдорожча річ на світі. Більшість з них ніколи не захоче мати справ з чоловіками, навіть на одну ніч, тим більше з таким як я. Але що до нас… Ти мій солодкий коханий Бузочок, мої останні дні були просто неймовірними завдяки тобі…
-Які ще останні дні? - мене аж кидає в жар, наче прийшла прощатися з приреченим до страти. - Та я ні за що не дозволю, щоб з тобою щось сталося! Я не твій батько, щоб відправити поневірятися по цьому жахливому місці… вибач, казковому Первісному лісі. Треба ж так казати, а то не дай бог мене почує якесь живе дерево? Нехай проводять свою церемонію, я з ними не залишусь!
-Ти добре подумала?- бачу, що куточки його губ здригаються, хоча усмішку таки вдається стримати. - А як же злі феї і різні привиди? І ти боїшся висоти й не вмієш плавати! Цей ліс не для тебе!
-Ти збудуєш дім десь на верхівці й навчиш мене літати на драконі, - нетерпляче відповідаю я, хоча навряд в цю хвилину справді можу уявити собі подібне життя. - Я думаю з бойовим драконом ним можна нічого не боятись…
Домовити не встигаю, бо мене полонять солодкі губи й тану від поцілунку, якого чекала так давно! Ще трохи й розревуся, просто якась неврівноважена стала!
-То він тебе слухався? - шепоче Андріл.
-Тобто? Ти дав малому наказ мене не кидати?! - потроху оговтуюсь і починаю розуміти. як вийшло, що Сабеліан не полетів геть, а я стала в очах ельфійок “незвичайно” людиною.
-Я хотів дати тобі шанс. Можливо єдиний, бо келборай подарують тобі довге життя. Можливо, не як у ельфа, але набагато довше, ніж у людини. Дракон залишився б твоїм, а це навіть серед вільних ельфійок дає повагу.
-Як цікаво! - щосили пручаюся, щоб звільнитися. - А ти сам тим часом якось зумів би втекти? Андріл?
Дивлюся просто в смарагдові очі і читаю відповідь, яка змушує серце на мить зупинитися. Мене наче хтось вдарив в спину ножем.
-Ну звичайно! Навіщо тобі смертна? Ти й чхнути не встигнеш, а я вже стану стара баба, як холєра! І знаєш, твій клятий Браслет довіри, повинен був зникнути! Чому він досі тут?! - показую свою руку, хоча очі вже повні сліз. - Адже тобі не можна було вірити жодного разу! Ти не думав ні про кого, крім себе!
-Це неправда!
Голос за спиною роздається так несподівано, що я аж підстрибую на місці. Володарка Елісандра виходить з тіні, а я подумки прощаюся з життям. Після того, як я залишила свято та ще й підбурювала бранця втекти, нам точно кінець! Королева тим часом мовчить, а потім продовжує вже зовсім іншим голом і в ньому - неймовірно - звучить співчуття.
- Ти дійсно лише людина і тому не бачиш головного! Не кожен віддасть те, чим найбільше бажав володіти! У мілорда Сільваранта був вибір і він обрав твою свободу і твоє життя. В тебе був вибір, але ти готова була на будь-що заради нього! Келборай найбільше цінують любов до ближнього, яким би він не був, а ще - свободу! Як володарка своїм наказом я відпускаю вас, але з однією умовою - вранці ви повинні покинути Броселіанд назавжди і нікому, ні за яких умов не розповідати про нашу зустріч!
