Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

-Не пам’ятаю скільки років у нас не з’являлось жодного дракона. Твій порушує рівновагу, бо він ще й чорни бойовий…  - замислено дивиться на Антрацита зеленими вологими очима. - Навіщо він вам? Буде краще, якщо скажеш правду, тоді тобі нічого не буде загрожувати. Ти навіть зможеш залишитися, Кетра з Таун Вею. 

-Як мені до тебе звертатись? - вирішую, що для відвертої розмови між дівчатами треба хоча б ім’я спитати.

-Елісандра. Я володарка келдорай… бачу, ти нічого про нас не чула? - у відповідь хитаю головою і красуня після короткої мовчанки продовжує. - Ми нащадки Давніх і оберігаємо ліс від чужинців, які порушують рівновагу. І від чоловіків! 

Цього разу вона легко зчитує мої думки, бо я дійсно вражена і маю сто питань, як мала дитина, яка попала в казкове містечко.

-Чим вам не догодили чоловіки? - ляпаю, не думаючи, хоча треба було б помовчати.

-Спитай про це у свого друга. Бо вони амбітні і їм ніколи не буває достатньо того, що мають! Всі війни розв’язують чоловіки, а ми хочемо зберегти первісний світ таким, як він є. Те, що тебе не зжерли й не затягнули на темну сторону в Броселіанді говорить про одне - в тобі є щирість і доброта Кетро. Тільки через це я збережу тобі життя!  

-Дякую тобі, володарко. Але, якщо ти хотіла почути правду, справа не в драконі, ми пов’язані більше ніж тільки магічним контрактом…

-Хочеш його врятувати? - королева одразу підводиться починає походжати по своїй повітряній палаті, увитій зеленню й квітами. - Чоловік не може залишатись серед келдорай. І я не можу його просто так відпустити, бо є закон, який він порушив. Мені шкода, Кетро! 

Ельфійка робить знак одній з присутніх і наказує принести поїсти, а потім легкою ходою йде і залишає мене саму з купою думок, страхів й нових проблем, які я навіть уявити не можу, як розрулити!