Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

-Але я… послухайте! - це вже повнісінький треш! Мене хапають за плечі, зв’язують за спиною руки і підштовхують вперед. 

Ледь не звертаю шию, намагаючись побачити, де мій зеленоокий порушник закону! Повірити не можу, але його так само ведуть слідом за мною. Наші конвоїрки виглядають аж ніяк недоброзичливими і точно не гостинними. По дорозі вони перекидаються лише кількома словами, але на мові, яку я не розумію. Отже, мало нам було пригод, так ще попали в полон до компанії розлючених сородичок Андріла. 

Йдемо ми весь час вгору так що в мене вже починає колоти в боці, страшенно хочеться пити - ще трохи і звалюся з ніг. Підвожу очі і зупиняюся сама, бо перед нами місце, яке можна побачити хіба що в казці. Спочатку мені здається, що ми дісталися величезного храму чи палацу, увитого зеленню, але ні. Це дерево, яке ховається кроною в піднебессі, настільки величезне, що по ньому збігають вниз сходинки і ведуть вгоду незліченими коридорами. А ще від нього тягнуться ті самі містки з ліан, якими ми так зручно гуляли ще вчора. І це місце належить не темним духам, не вищим, які вдихають життя в рослини, а ельфійкам, що живуть в Броселіанді і його охороняють.