Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

Зілля, нарешті попадає на мої рани - Андріл наносить його обережно, і дивно - може це його магія так діє? Я чую не запах болота, а свіжий та одночасно солодкий аромат, що лоскоче ніздрі. Біль теж вщухає майже миттєво, наче хтось зробив місцеву анестезію. Його спритні пальці рухаються вздовж моїх рук, залишають сліди ліків і табуни мурах, що біжать по шкірі.  

Від акуратних дотиків тіло наче набуває чуттєвості від маківки до кінчиків пальців і я зовсім втрачаю залишки волі. Сама не знаю, коли це сталося - обіймаю зеленоокого і його губи вже полонять мої довгим поцілунком. Він повільно опускає мене на траву і тільки тепер відривається, щоб прошепотіти кілька слів. Саме тих, які я мріяла почути років з дванадцяти, коли вперше подивилась “Ромео і Джульєтту”. Може я сплю? Може це все дія зілля чи отрути фей? Нічого не можу відповісти, бо на очах, як в останньої дурепи з’являються сльози. Просто не вірю, бо вже обпалювалась і пам’ятаю, як це було боляче.

-Я не міг би про таке збрехати, - Андріл легко читає думки і змахує сльози з моїх вій. Наші пальці переплітаються і я тону з зелених, як смарагд очах. - Адже я не людина, Бузочок, я ельф! Ти можеш мені довіряти!