Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом - Джуні Салем

Останнє, що я бачу, перед тим, як відключитися - щось на кшталт димовухи в руках Андріла. Виявляється, він ще й вогнище вночі палив, а нічого не помітила! Сухе гілля розповсюджує гіркуватий аромат, маленькі злючки починають втрачати орієнтацію і тікати, а я просто сповзаю на зелену ковдру під ногами. 

-Бузочок! - голос долинає наче звідкись здалеку, турботлива рука підносить до моїх губ флягу і я роблю ковток. 

Напій впізнаю на смак одразу - це мировур, отже Андріл витратив на мене залишки свого незамінного зілля. Повільно розплющую очі. Виявляється моя голова лежить на колінах ельфа, а він намагається привести мене до тями і виглядає аж надто схвильованим. 

-Зі мною все добре, ти відігнав цих скажених?  - намагаюсь підвестися, але ельф обережно вкладає мене назад.

-Відігнав. Але тобі краще поки не вставати.

Дивлюся в смарагдові очі і мене наче хтось одразу смикає за язик.

-Ти мав рацію, я їх чула! Всіх одразу! І я починаю думати, що нам краще скоріше забратися з цього лісу! .