Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

— Що це ви тут робите? — грізно примружившись, Баба Яга з-під брів подивилася на маленьку дівчинку, яка стояла перед хатинкою, міцно тримаючись за руку молодого статного хлопця. — Чи не заблукали?

— Ні, Яга, ми у справах до тебе прийшли, — спокійно відповів хлопець, міцніше стискаючи маленьку долоню довірливої дівчинки. — Я до тебе Надію привів.

— А ти хто такий будеш? І яким тебе вітром нелегка сюди занесла? — ще більше насупилась Баба Яга, відкладаючи убік ополоник, витираючи руки об брудний фартух і підходячи ближче до непроханих гостей.

Стійка нелюбов до гостей і підозрілість укорінилися в ній давно і стали частиною її самої. Зазвичай гостей потрібно пригощати та розважати, щоб не занудьгували. Гості Яги вимагали зовсім іншого підходу. І вона звикла саме до таких особливих гостей. Але чого хочуть цей красень та маленька дівчинка? Втім, це не має значення. Якщо прийшли її образити, вона знає, як захиститися.

Очі Яги хитро блиснули, і вона відразу розпливлася у посмішці.

— А що на порозі стояти! — вигукнула Яга, досить переконливо зображуючи привітний прийом. — Прошу милості!

Баба Яга невизначено змахнула рукою у бік хатинки за її спиною. Хатинка невдоволено рипнула, почувши слова господині, але заперечувати не стала.

— Знаю я твою гостинність, — усміхнувся хлопець, не відпускаючи руку дівчинки, яка анітрохи не злякалася господиню зачарованого лісу.

Баба Яга змінила посмішку на недовірливий вираз обличчя і пильно вдивилась у хлопця. Він здався дещо знайомим, але впізнати його все ж таки не виходило.

— Хто про мою гостинність знає, той про неї не розповість… — зловісно сказала стара, прямуючи до гостей та крадькома спостерігаючи за їхньою реакцією та поведінкою.

За століття перебування тут вона вивчила характери та звички людей так само добре, як флору та фауну рідного лісу. Тобто знала досконало. А ці двоє руйнували збудовані нею логічні ланцюжки.

— А я, Ягушо, багато про тебе знаю, — так само спокійно відповів їй хлопець, дивлячись прямо в очі.

Баба Яга зніяковіла, зупинилася посеред двору з дерев'яним парканом, що покосився.

— Як це так?! — здивовано вигукнула вона. — Тільки один мій друг знає про мене багато… — вкрадливо сказала відьма. — Тільки ти на нього не схожий ані крапельки.

Вона недовірливо оглянула з голови до ніг тих, хто прийшов до її володіння. Химерна манера розмови приклеїлася так само міцно, як і звичка чекати лише гіршого із лих від непроханих гостей. Це ніколи не хвилювало Ягу, але зараз чомусь бентежило, різало слух.

— Правильно ти зрозуміла, я і є Кощій, — він сміливо зробив крок уперед.