Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

 — Бідолаха… — прошепотіла Надія, і Кощій здригнувся. 

Ніхто ніколи не жалів його. І він не знав, як до цього поставитись, і що їй сказати, тому просто продовжив розповідь.

 — А коли я вирішив розповісти хоч комусь правду, то вони розсміялися, вирішивши, що я обманюю їх, воджу за ніс… — сумно сказав Кощій і замовк, похнюпивши голову.

 — Як добре, що я тут опинилася… — пробурмотіла Надія. — Тепер я не поспішатиму вірити. А краще запитаю того, про кого говорять, чи це правда.

Кощій придивився до дівчинки. Вона говорила від щирого серця.

 — А може, — несміливо припустив Кощій, — ти опинилася тут для того, щоб я міг розповісти тобі все це?

Дівчинка звела брови, а потім посміхнулася, осяявши присутніх радістю.

 — Місія «Врятувати Кощія»? А що, мені подобається... — радісно вигукнула вона, але відразу стала похмурою. — Ось тільки хто тепер мене врятує? Адже мені неодмінно треба повернутись додому.

Кощій перевів погляд на пензлі, кинуті ним у дальній кут кімнати. І зустрівся поглядом зі своїм відбитком. Тепер і він бачив гарного молодого хлопця, яким його бачила Надя. Здається, правда дозволила йому перестати накопичувати в собі злість і зняла важкі ланцюги вантажу провини, образи та болю, які так страшенно спотворили його та передчасно зробили старим. І тоді він зрозумів, що неодмінно має відпустити цю сміливу дівчинку. Але він не стане забирати у неї своє чарівне полотно, щоб вона завжди могла повернутися, якщо забажає. Ось тільки чи забажає?