Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

На якусь мить нудота стала настільки сильною, що голоси чоловіків в залі злилися в один суцільний гул. Вітольд спробував пригадати коли він востаннє нормально їв чи спав і не зміг.

Його погляд перестрибував з одного обличчя на інше. Свят метушився біля непритомного гібрида, пояснюючи демону, куди його слід віднести. Олівер і Піт щось тихо обговорювали на кухні. Сара не зводила схвильованого погляду з мовчазного і похмурого Сема. Кіт обіймала в руках старий потертий рукопис, безпомічно спостерігаючи за розмовою дорослих.

Його клан – його родина. Усі вони на межі гибелі.

На мить йому забракло повітря, і тоді його погляд зупинився на дверях кабінету. До того, як встиг це усвідомити, він уже заходив всередину. Брак повітря нікуди не зник, а тому він натягнув горловину футболки і судорожно вдихнув, схилившись над столом.

— Що відбувається? — голос Кіт змусив його здригнутися. Він настільки зосередився на своєму диханні, що зовсім не помітив, коли вона увійшла. — Чому ви привезли сюди живого гібрида?

Вітольд глибоко вдихнув і випрямився. Він не хотів знову демонструвати сестрі свою слабкість.

— В ньому тече кров древніх, — сухо мовив він, обійшовши стіл і сівши про всяк випадок в крісло.

— Оу…

Кіт без пояснень зрозуміла, що він має на увазі і це неабияк здивувало його. Навіть він не очікував, що вартовий стане на захист гібрида.

— Відчуття наче ти знаєш щось, чого не знаю навіть я.

Кіт збентежено потупилася і обережно підійшла до стола.

— Просто я подумала, що це дивно. Більшість вартових загинули в боях. Але ти знав, що вони зробили це, захищаючи дітей Деймоса? — Вітольд ніколи цим не цікавився, а тому тільки знизав плечима. — Я була впевнена, що всі вони мертві, аж раптом з’явився Вільгельм, і я дещо згадала.

Вона протягнула йому книгу, яку досі пригортала до грудей, і розгорнула її майже на середині.

— Що це? — збентежено притягнув до себе рукопис Вітольд.

Обидві сторінки були розписані складними кресленнями саркофага. У Ві мурашки побігли під шкірою, щойно він усвідомив на що саме дивиться. Аналог середньовічної залізної діви, тільки в десятки, в сотні разів гірше.

— Ти знаєш, я люблю читати. Цей літопис вів Арістей, син Маркели. Тут розповідається про часи коли він гостював у свого дядька – Тормента. А саме про ув’язнення Рагнара – охоронця Тормента. Якщо коротко, 843 року його засунули в цю штуковину, а тоді викинули в Північне море. Десь між сучасною Данією і Великобританією.

Якщо зважати на те, що вбити їх можна тільки відділивши голову від тіла… Вітольд відчув як до горла знову підступає нудота. Тільки цього разу з іншої причини.

— І для чого ти це мені зараз показуєш?

— Тут не розказано, за що був покараний Рагнар, але є детальний опис його зовнішності.