Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

Зварниця товстим пузом підштовхувала до краю столу вже заварений відвар, налитий у великий металевий кухоль, з якого любив пити Горинич. Ложечка відразу добровільно вскочила до кухля й почала витанцьовувати на його дні щось на кшталт іспанського танцю, розмішуючи відвар, запах якого поширився по всій кухні. Ганчірки, здавалося, теж пустилися в танець, користуючись моментом раптової добродушності господаря. І виявилося, що стіни кухні теж мають якийсь візерунок. Втім, як і підлога, і… зал?! Ну, треба ж, вони й туди дісталися!

Тим часом Надія напрочуд швидко освоювалася в лісовому будинку і, співаючи, прямувала назад, несучи в руках кухоль з відваром, більше схожий на невелике відро. А за нею по п'ятах метушилися мітли, совки та швабри, залишаючи шлейф чистоти. Одна з мітел поспіхом наступила Кощію на ногу, але без страху і збентеження, лише кивнула: «Вибачте!», і як ні в чому не бувало, продовжила шлях.

«Ну, це вже нахабство», — обурився Кощій, але зупинити їх усіх чомусь не наважився. Останнім часом усі його думки були зосереджені на тому, як би ніхто не розгадав його страшні таємниці, і чим би зайняти себе у вічності. Йому здавалося, що не може бути нічого гіршого за вічність, яку нічим зайняти, крім битв з непроханими гостями, які побажали його смерті.