Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

 — Що ж, — впевнено підсумувала Надійка, повертаючись обличчям до будинку та його сердитого господаря, — це добре, що ви опинилися тут…

 — Хто ще «опинився»!.. — невдоволено буркнув Кощій.

 — Здається, вашому другу буде потрібна наша допомога, — заявила Надія, і повернулася до Горинича. — Розкажіть мені, як пройшов ваш день.

Дівчинка виглядала такою впевненою в собі, що ані Гориничу, ані Кощію навіть не спало на думку зупинити її чи обуритися.

Горинич здивовано закліпав очима і заходився описувати, як він гуляв галявиною, милувався квітами та чудовим сходом сонця. Він мрійливо заплющив очі, згадуючи свою приємну прогулянку. Раптом, ніби схаменувся, напустив на себе грізний вигляд, і навіть ніби загарчав. Але не зовсім переконливо, подумала Надя, підходячи ближче. Вона чомусь була переконана, що величезне чудовисько не стане її ображати, хоч у казках і писали про нього різні жахи.

 — Я мала на увазі зовсім не те, чим ви займалися, — посміхнулася дівчинка, звертаючись до Горинича так, ніби то він був наймолодшим на цій галявині, а не вона. Та ще й найнезрозумілішим. — Розкажіть мені краще, де у вас болить.

Змій-Горинич насупився, потираючи своїми лапищами живіт, і помахуючи при цьому хвостом. А біля будинку стояв розгублений Кощій, який спостерігав за цією кумедною сценою, не знаючи, що йому вчинити. Вперше за сотні років хтось зовсім не боявся його, не кидався на нього з мечем і криком, що настав час його смерті.

Дивлячись на нього, ще більш сміливими стали чайники, тарілки та мітли, що потихеньку вибиралися на галявину, оточуючи потішну маленьку гостю з кирпатим носиком і допитливими очима. Давно до них не заглядав ніхто, схожий на неї. Вони билися лобами, і тарілки брязкали, ударяючись об чашки, а виделки дзвеніли, зіштовхуючись з ложками та ополоником.

Горинич відверто насолоджувався увагою до своєї персони, буквально ніжився у турботі, немов у теплих сонячних променях.

- Отже, пацієнте, — заговорила Надія, і всі зосередили увагу на її словах, — що ви сьогодні їли?

Горинич від подиву навіть гикнув, і почав перераховувати численні трапези, загинаючи пухкі пальці.

 — Ні-ні-ні, — перебила його Надя. — Це нікуди не годиться! Харчування має бути здоровим, вітамінізованим та збалансованим… — вона задумалася, згадуючи, що ще в таких випадках говорила її мама, яка багато років працювала дієтологом. — Чи не хочеться вам лягти?

- Так! — радісно закивав Горинич усіма головами, і одразу ліг.

Надійка насилу втрималася, щоб не розсміятися, дивлячись на його потішні щасливі мордочки.

 — Ще хочеться зробити отак… — гукнув басом Горинич, і почав тертися об траву. — І пити хочеться… А їсти… не хочеться… — геть засмучено додав він. Мабуть, відсутність апетиту була для нього відчуттям новим, і не найприємнішим.

 — Зараз же сідайте! — суворо веліла Надія, і навіть спробувала допомогти йому сісти, через що брови Кощія здивовано піднялися, і на його обличчі майнула якась подоба посмішки. А чарівні домашні, помітивши це, завмерли, боячись поворухнутися. Востаннє хазяїн усміхався... Та ніхто вже й не пам'ятав, коли це було!

 — Але я хочу лягти… — зарюмсав Горинич, упираючись.

Маленька дівчинка продовжувала підштовхувати його в спину, намагаючись посадити.

- Зараз я повинна заварити вам шавлії та... — яка ще має бути трава, Надя забула, але впевнено попрямувала до загадкового будинку, сподіваючись розшукати там все необхідне. Їй чомусь здавалося, що трави в цьому будинку неодмінно мали бути. По дорозі вона продовжувала говорити, але вже значно тихіше, тому могло здатися, ніби вона розмовляє сама з собою.

- А натщесерце вам належить вжити десять грамів прополісу. Так, неодмінно… І краще б приймати вітаміни для здорового розвитку та зростання. Чи він уже виріс?

Не відстаючи ні на крок, вервечкою за дівчинкою слідували тарілки, виделки, чайник та інші мешканці будинку. Кощію довелося відсторонитися, щоб ця кумедна процесія пройшла в будинок повз нього.

Кольки мучили Горинича щодня, бо він уперто їв траву, яку йому не належало їсти. І Кощій його неодноразово про це попереджав. Але, відмовившись від м'ясного раціону, і ставши вегетаріанцем, Змій наполягав на тому, що тільки ця трава може бути такою напрочуд смачною. Тож щодня Кощію доводилося давати відвари своєму триголовому другові, щоб полегшити страждання цього упертюха. Він подумав було розповісти про це дівчинці, але вирішив, що спостерігати за її поведінкою цікавіше. Зрештою, він безсмертний, часу в нього достатньо, а розваг практично немає. Тож чому б не дочекатися розв'язки та не розібратися, звідки вона взялася.

Не встиг Кощій про це подумати, як з кухні почувся дзвін посуду, не схожий на звичайну приглушену метушню. Коли він туди увійшов, то очам постала незвичайна сцена: тарілки купалися в раковині, немов панянки в бризках водоспаду, підставляючи то один бік, то інший. І він за довгі роки знову побачив малюнок, який колись давно сам наносив на них.

«Ні-ні, не можна про це думати», — переконував себе Кощій, намагаючись не видати своєї слабкості невідомій гості, яка одразу завоювала увагу всіх його домашніх. А раптом це підступи ворогів? Інакше чому вона така смілива? І Кощій знову насупився. Але зізнався, що спостерігати за тим, як на тарілках проявляється гарний візерунок, йому подобається.