Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Ось і познайомились, — холодно мовив Cаша.

Він мав би відчути роздратування, можливо навіть злість. Натомість залишався спокійним. І джерело цього неприродного спокою виявив досить швидко. Демон зустрів його погляд зухвалою посмішкою, але уже через мить зашипів від болю і кинувся вперед. Його зупинив близнюк.

— Не раджу лізти мені в голову зі своїми фокусами, — попередив він демонів.

— Ти глянь яке зухвале лисеня, — прошипів крізь зуби хлопець, але брат продовжував утримувати його на місці. — Ще й одного хвоста не відростив, а уже…

— Досить, — перебив його князь, і всупереч застереженню біловолосого подивився Саші прямо в очі. — Проходь. Здається, я знаю, що тебе сюди привело.

— Де вона? — ще до того, як зачинилися двері запитав Саша.

— Хотів би я знати, — стомлено відповів чоловік і вказав йому рукою напрямок.

Саша непомітно принюхався. В домі було надто багато запахів. Вампіри, перевертні, демони. Він ніколи не зустрічав раніше стільки нелюдів за раз. Але не це його зараз хвилювало.

— Хіба ви не пов’язані? — максимально невимушено запитав він.

Але під кінець з горла таки вирвалось тихе гарчання. Чесно кажучи, він заздрив вампіру. І навіть після того як побачив, в якому він зараз стані, ці почуття нікуди не зникли. Влада вибрала його. Нехай несвідомо. Це однаково був її вибір. Ось чому його мучили ревнощі. Він не міг їй дати нічого. Навіть його кров була для дівчини непридатною.

— То ти знаєш про зв’язок, — повернув його до реальності голос викладача. — Це означає, що вона розуміла?…

— У тебе в домі напівкровка.

Він вловив характерний запах ще до того як переступив поріг їдальні. І успішно впорався зі своїми інстинктами. Хіба що очі змінили колір. Але зупинитися його змусило зовсім не це. Чоловік – напівкровка. Він чомусь здався йому знайомим.

Ні, Саша точно ніколи не зустрічав його раніше. У нього була добра пам’ять на лиця. І він однозначно запам’ятав би цього хлопця. Але щось в ньому здавалося невловимо знайомим.

— Я знаю, — чи то кепкуючи, чи то констатуючи факт, відповів йому Вітольд, і Саша окинув поглядом усіх присутніх. Смертники. І вони прекрасно це розуміють.

— То коли чекати зубасту гвардію? — вирішив віджартуватися він.

Їм з Владою в жодному випадку не можна тут затримуватися. Такому крихітному клану нізащо не вистояти проти війська Союзу. Їх усіх просто переб’ють. І навіть двійко демонів не зможуть нічим зарадити.  

— Ти напрочуд багато знаєш про нас, — задумливо мовив біловолосий, пройшовши повз нього.

— Не суть, — поспішно змінив він тему, уже роздивляючись розкидані на столі папки і документи. За мить його погляд ковзнув на стіну, обвішану листівками і газетними вирізками. — Не збираюся вас відволікати, чим би ви тут не займалися. Я просто хочу знайти Владу, — на цих словах він знову подивився на князя.

Чоловік спокійно зустрів його погляд.

— Ти не відповів на моє запитання, — нагадав він. — Вона знала?

— Якби знала, не намагалася б втекти, — роздратовано відповів Саша. — Той напівкровка, що був в моїй квартирі також із ваших?

— Однозначно ні.

Хлопець підняв зі стола листівку з обличчям напівкровки і роздратовано глянув на князя.

— Насправді, я зараз дуже злий, розумієш. Вона залишила мені невеличку записку і уже більше доби не відповідає на дзвінки і повідомлення. Я знаю, що вона в небезпеці, і знаю, що ти знаєш… — Його почало ледь помітно трясти, і він на мить замовк. Тоді заплющив очі, стиснув руки в кулаки, зробив глибокий вдих і, тільки заспокоївшись, розплющив очі і продовжив. — Не розкажеш мені, що тут відбувається?

— Що ж... — князь пересмикнув плечима і незграбно, намагаючись не порвати кігтями тканину, закотив рукав. На блідій шкірі особливо сильно виділялося почервоніння. — Це тільки відголосок її ран, — у відповідь на його нерозуміючий погляд, пояснив князь. Тоді відтягнув горловину і продемонстрував подібні плями на шиї. — Коли вона в небезпеці, зв’язок посилюється, і я можу бачити її очима. Упир напав на неї поряд із залізничною станцією, ось тут, — вказав князь місце на карті. — Я бачив це, але спізнився. Ми знайшли її рюкзак на узбіччі і мобільний неподалік від колії…

Задзвеніли шибки у вікнах і вампір запнувся. Саша з усіх сил намагався впоратись з емоціями, але це не надто допомагало.

— Ти, — вказав він на демона, — можеш зараз зробити те, що робив раніше.

Демон хмикнув і Саша відчув як його накриває хвилею спокою. Знадобився час, щоб це остаточно подіяло. Тож поки вікна не перестали тремтіти, ніхто не наважувався порушити тишу.

— Упир, тобто один із ваших? — почуваючись так, наче його заморозили зсередини, зрештою, запитав Саша.  

— Упир – це чудовисько породжене із нашої крові. Ними стають люди з якими ми ділилися кров’ю за життя, — пояснив князь. — Їй вдалося відбитися від нього. Але на дорозі її підібрав цей хлопець.

Саша відчув як до горла підступає нудота і сильніше стиснув листівку.

— Тіло в парку – його робота?