Зберігач Таємних Реліквій - Arachne

КОРОТКИЙ СЮЖЕТ:

Через багато років Тобі повертається до Японії як старий мудрець. Він знову зустрічається з Кенджі і ченцями храму Коя , і вони разом згадують свої пригоди. Вони розуміють, що їхні шляхи перетнулися не випадково, і що їхня дружба і пригоди залишили незгладимий слід у їхніх серцях. 

Він починає  навчати молодих воїнів використовуючи досвід, отриманий у Японії. І серед них , він знаходить свого наступника, нового зберігача стародавніх реліквій. 

ПРОЛОГ

Минуло багато років відтоді, як Тобі повернувся до Нью-Йорка після своїх пригод у Японії. Життя йшло своїм чередом, але його серце завжди залишалося в Японії, серед стародавніх храмів і величних гір. Тобі став відомим письменником, його книги надихали людей по всьому світу. Але з кожним роком він усе більше відчував, що його місія не завершена.

Тобі, вже літній і мудрий чоловік, вирішив повернутися до Японії. Відразу по прибутті він відчув, як його душа наповнюється спокоєм і радістю. Він знову зустрівся з Кенджі і ченцями храму Коя. Вони разом згадували свої пригоди, сміялися та плакали, ділилися спогадами про ті часи, коли вони разом боролися за зняття прокляття з маски.

Тобі зрозумів, що його місія як Хранителя не завершена. Багато чого змінилося за ці роки, але потреба захищати скарби і передавати знання залишалася актуальною. Тому він вирішив передати свої знання і досвід молодшому поколінню. Він обрав учня — молодого і талановитого воїна, який був сповнений рішучості йти по його стопах.

Тобі навчав свого учня всього, що знав: бойовим мистецтвам, мудрості древніх традицій, важливості захисту священних скарбів. Учень уважно слухав і наполегливо тренувався, демонструючи величезний потенціал і відданість справі.

Одного дня, коли учень завершив чергове тренування, Тобі стояв на пагорбі, дивлячись на захід сонця. Його серце було сповнене гордості і спокою. Він знав, що його спадщина в надійних руках. Учень підійшов до нього і вклонявся, виказуючи свою вдячність і повагу.

Тобі усміхнувся і тихо сказав: "Тепер ти Хранитель. Продовжуй нашу справу, захищай скарби і передавай знання далі." Він відчув, як його душа наповнюється миром. Тобі знав, що залишив своє спадкоємство у надійних руках і що його місія буде продовжена.

Це був новий початок, і Тобі, дивлячись на свого учня, розумів, що світ буде в безпеці, допоки існують такі, як він.

НЬЮ-ЙОРК . БУДИНОК ТОБІ ЕЛЛІСА.ПРОЩАННЯ 

Велика вітальня була затишною і спокійною. Стіни, оздоблені темним деревом, створювали атмосферу давнини і стабільності. У центрі кімнати, навпроти величезного каміна, стояло зручне крісло. У ньому сидів Тобі, старець з сивим волоссям і мудрими очима. Його обличчя було вкрито зморшками, які свідчили про роки, прожиті з гідністю і мужністю.

Камін, викладений з каменю, мерехтів теплим полум'ям, наповнюючи кімнату м'яким світлом і затишком. Вогонь тріщав, додаючи особливу мелодію до тиші, що панувала у вітальні. Над каміном висів портрет молодого Тобі. На ньому він був зображений у традиційному японському вбранні — кімоно, з катаною, надійно прикріпленою до поясу. Його погляд був рішучим і вольовим, а сам він випромінював силу і впевненість.

Тобі дивився на цей портрет з м'якою усмішкою. Спогади про минулі дні, наповнені пригодами і небезпеками, заповнювали його думки. Він часто повертався до тих моментів, коли був молодим і сповненим сил, коли бився за захист священних артефактів і допомагав тим, хто потребував його допомоги. Тепер же, сидячи біля каміна, він відчував іншу силу — силу мудрості і досвіду, що накопичувалися роками.

Його рука м'яко ковзнула по подлокітнику крісла, де завжди лежала його катана, тепер уже ставша більше символом, ніж зброєю. Він знав, що час його активних битв минув, але спогади залишалися живими, надихаючи його на нові думки і рішення.

Тобі задумався про своє майбутнє. Хоча його тіло вже не було таким сильним, як раніше, його дух залишався непохитним. Він знав, що є ще багато чого, що він може зробити. Його серце прагнуло до нових звершень, і він відчував, що настав час повернутися до місць, які залишили незабутній слід у його житті — до Японії.

Двері вітальні відчинилися, і всередину зайшов Джекі. Тепер це була доросла людина під сорок років, з легким відтінком сивини у волоссі. Його очі, колись сповнені юнацького запалу, тепер відбивали зрілість та досвід, здобутий за роки життя. Джекі був одягнений у діловий костюм, який підкреслював його статус і впевненість у собі.

- Привіт, дядько, - з усмішкою привітався Джекі, заходячи до кімнати. Він сів на крісло навпроти Тобі і зручно вмостився.

Тобі відповів йому теплою усмішкою. Вони були давніми друзями, пройшли через безліч випробувань разом. Тепер їх життя стали спокійнішими, але зв'язок між ними залишався міцним.

- Як справи, Джекі? - Запитав Тебе, оглядаючи свого племінника.

- Все добре, - відповів Джекі, трохи розправляючи краватку. — Магазин антикваріату процвітає, діти ростуть, а Марта, як завжди, зайнята своїми проектами.

Після своїх пригод із Тобі Джекі оселився в Нью-Йорку, де одружився та став батьком двох дітей. Тобі, бачачи його підприємницький талант, довірив йому керування антикварним магазином. Джекі взяв на себе цю відповідальність з великою старанністю, і під його керівництвом магазин процвітав.

– Радий це чути, – кивнув Тобі. Він відчував гордість за Джекі, який так добре справлявся з усіма завданнями. - Як діти?

- Вони чудові, - посміхнувся Джекі. — Роббі вже навчається у школі, а Сюзі нещодавно почала ходити до дитячого садка. Час летить дуже швидко.

Тобі слухав, як Джекі розповідав про своє життя, і відчував радість від того, що його племінник знайшов своє місце у цьому світі. Але водночас він знав, що настав час для нового кроку в його власному житті.

- Джекі, - почав Тобі, змінивши тон на більш серйозний, - я думаю, що настав час повернутися в Японію.