Зберігач Таємних Реліквій - Arachne

— Як ти, мій старий друг? — запитав Тобі, щиро цікавлячись. — Чи змінилося тут щось за ці роки?

Старший монах повільно кивнув, показуючи шлях до зали, де вони могли б сісти і поговорити. Молоді монахи відступили, даючи їм простір для розмови.

— Час не стоїть на місці, Тобі, — відповів старший монах, коли вони розмістилися в залі. — Ми зробили багато змін, щоб підтримувати храм у належному стані. Зараз у нас більше молодих монахів, і ми працюємо над тим, щоб зберегти традиції, які ти нам допоміг захистити.

Тобі кивнув, згадуючи минулі події, місії, які вони виконували разом, і битви, що їм довелося пережити. Він відчував, як спогади накочуються на нього хвилею теплих емоцій і ностальгії.

— А як твоє здоров'я? — запитав Тобі, помічаючи сивину і зморшки на обличчі старого друга.

— Дух сильний, але тіло вже не те, що раніше, — відповів старший монах, сміючись. — Але я все ще радий бачити тебе і говорити про минулі дні. Ми не раз згадували наші спільні пригоди, твою відвагу і мудрість. Молоді монахи часто просять розповісти їм про ті часи.

Тобі усміхнувся, відчуваючи теплоту від спогадів. Його серце наповнилося вдячністю за ці моменти і за тих, хто залишився вірним своїм обов'язкам.

— Я так радий, що вдалося побачити тебе, — сказав Тобі, з теплом дивлячись на старого ченця. — Я вирішив залишитись тут до кінця. Як ти приймеш мене як гостя? — з усмішкою спитав він.

Старший чернець посміхнувся, його очі засвітилися від радості.

— Твоя келія пустує, чекаючи на свого зберігача, — відповів він, кланяючись з повагою. — Ти завжди будеш тут не просто гостем, а частиною нашого храму. Наказуй, і ми виконаємо твою волю.

Тобі відчув глибоке почуття задоволення та спокою. Його рішення залишитись тут, у місці, де він провів стільки значущих моментів, було правильним. З повагою та вдячністю він прийняв уклін старого друга, знаючи, що тут він знайде своє місце і зможе завершити свій шлях як зберегач.

Після довгих розмов і теплих спогадів, Тобі зрозумів, що його місія як Зберігача не завершена. Він сидів у своїй кельї, оточений знайомими стінами, відчуваючи, як тяжкість відповідальності знову лягає на його плечі. Його думки повернулися до минулих подій і до тієї сили, яка привела його до Японії. Йому стало зрозуміло, що необхідно передати свої знання і досвід, знайти того, хто продовжить його шлях.

Тобі вирішив обговорити це з Кенджі і ченцями храму Коя. Вони зібралися в храмі, і Тобі розповів їм про свої наміри.

— Моя місія ще не завершена, — сказав він, дивлячись на Кенджі і монахів. — Я повинен знайти учня, який зможе продовжити мою справу і захищати скарби. Це моє останнє завдання.

Кенджі уважно слухав і кивнув.

— Я розумію тебе, Тобі, — відповів він. — Це важливе рішення, і я підтримую тебе. Ми всі підтримуємо тебе.

Старший монах додав:

— У нашому храмі є багато молодих людей, які присвятили своє життя служінню. Можливо, серед них знайдеться той, хто зможе стати твоїм учнем.

Монахі погодилися з думкою старшого монаха, і Тобі відчув полегшення, що його рішення знайшло підтримку. Він знав, що знайти учня буде непросто, але віра і рішучість допоможуть йому в цьому. 

Тобі уважно слухав старшого монаха і кивнув, погоджуючись з його словами. Він відчув полегшення, що його рішення знайшло підтримку. Потім, з цікавістю і серйозністю, Тобі запитав:

— А де тренуються боєві монахи? Я хотів би побачити їхні тренування і познайомитися з ними.

Старший монах усміхнувся і відповів:

— У нашому храмі є спеціальний майданчик для тренувань, розташований на західній стороні комплексу. Це місце добре захищене і обладнане для всіх видів бойових мистецтв. Я можу провести тебе туди, щоб ти міг побачити їх у дії.

— Це було б чудово, — з вдячністю сказав Тобі. — Я хотів би дізнатися більше про їхні навички і, можливо, знайти серед них того, хто готовий буде прийняти на себе обов'язки Хранителя.

Старший монах кивнув і жестом запросив Тобі слідувати за ним. Вони вирушили через територію храму, повз старовинні будівлі і красиві сади, поки не досягли майданчика для тренувань, де монахи вдосконалювали свої бойові мистецтва.

Боєві монахі тренувалися на просторому майданчику, оточеному високими деревами, які створювали відчуття затишку і усамітнення. Майданчик був добре обладнаний: тут були розміщені дерев'яні манекени для відпрацювання ударів, мішені для стрільби з лука, а також спеціальні стіни для відточування навичок лазіння і акробатики.

Молоді монахі, одягнені в простий чорний одяг, рухалися злагоджено і енергійно. Кожен з них мав струнку, але міцну статуру, їхні рухи були точними і злагодженими. Вони практикували різні техніки: від рукопашного бою до володіння традиційною зброєю, такою як катана, нунчаки, та бо. У групах або індивідуально, вони відпрацьовували удари, блоки, кидки і оборонні маневри, зосереджені на збереженні рівноваги і контролі над тілом.

На іншій стороні майданчика кілька монахів вправлялися у стрільбі з лука. Вони стояли в стійці, зосереджені, як скульптури, перш ніж відпустити тетиву. Стріли летіли з неймовірною точністю, вражаючи мішені, встановлені на різній відстані. Їхні обличчя виражали повну концентрацію і спокій.

Тобі стояв біля краю майданчика, уважно спостерігаючи за тренуванням. Він оцінював силу, швидкість і дисципліну монахів, спостерігаючи за їхньою майстерністю і зосередженістю. Його погляд ковзав від одного монаха до іншого, намагаючись визначити, хто з них має не тільки фізичні здібності, але й внутрішню силу, необхідну для того, щоб стати наступним Зберігачем.

Він був вражений їхньою підготовкою і дисципліною. Відчувалася серйозність їхнього підходу до бойових мистецтв, яка була глибоко вкорінена у філософії храму. Тобі посміхнувся, відчуваючи, що знайти гідного спадкоємця буде непросто, але можливість бачити ці молоді таланти вселяла в нього надію. 

Він відзначав точність їхніх рухів, їхню зосередженість і силу. Після деякого часу, задоволений побаченим, він зробив кілька кроків вперед, щоб привернути їхню увагу.