За царя Опенька, коли земля була тоненька. - Татіана
Далеко за синіми горами, в самому віддаленому куточку лісу, сховалася чарівна долина, де кожна квітка була домівкою для маленьких фей. Вони співали пісні, плели вінки з найрідкісніших трав і квітів, і кожна з них вкладала свою любов і турботу в те що давала їм природа. Ця долина називалася Квітковий світ, і лише діти, які вірять в дива, та дуже добрі люди, могли побачити її дивовижних мешканців. Феї були маленькими, як пелюстки квітів, з прозорими різнокольоровими крильцями, що мерехтіли на сонці. Вони жили в диких трояндах, мальвах, дзвіночках, та в інших польових квіточках. Кожна квітка була домом для феї. Кожна фея мала своє особливе завдання. Одна з них, фея Ада, доглядала за рослинами, допомагала їм розцвітати й дарувала найпрекрасніші кольори. Щоранку, коли сонце тільки починало підніматися над горизонтом, Ада прокидалася першою і поливала роси на пелюстки квітів, щоб вони прокинулися і чистими зустрічали новий день. Її найкраща подруга, фея Мелодія, відповідала за музику в лісі. Вранці вона струшувала ранкові краплі роси з дзвіночків, створюючи чарівні мелодії, що линули по всій долині. Від тої чарівної музики, прокидалися не лише квіти, а й усі тваринки, які жили в лісі. Фея Арома дарувала всім тим квітам чудові запахи, якими дихав ліс і всі його мешканці. Одного разу, в долину завітав хлопчик, на ім’я Артемко. Він загубився в лісі, і коли вже майже втратив надію знайти дорогу додому, побачив дивне сяйво серед квітів. Підійшовши ближче, він помітив маленьких фей, що кружляли над квітами. Вони були такі маленькі, що спочатку хлопчик подумав, що це метелики, але підійшовши ближче побачив їхні яскраві вбрання і зрозумів, що перед ним справжні феї. Феї здивувалися і зраділи появі Артема, адже лише діти з дуже чистими серцями могли побачити їхній світ. Вони швидко оточили хлопчика. - Як тебе звати? - Запитала фея на ім'я Ліла. - Артем. - Відповів хлопчик, здивовано дивлячись навкруги. Їх було дуже багато. - А ми - феї. - Сказала Ліла. - Як ти тут опинився? — Лагідно запитала фея Арома підлетівши ближче до нього. - Я заблукав, — Зізнався Артем. — Спочатку я трохи злякався... Але тепер, я навіть радий, що так сталося і я зайшов в цей чарівний куточок лісу. Феї усміхаючись переглянулися. Мелодія підлетіла ближче до хлопчика граючи свою прекрасну музику. - Ми допоможемо тобі знайти шлях додому. — Сказала вона. — Але спочатку, ти маєш навчитися чути музику природи, як ми. - Так, звісно. - Радісно погодився Артем. Хлопчик сів біля рожевої мальви й уважно прислухався до кожного звуку: шепоту вітру в листі, дзюрчання річечки й мелодійних звуків, які створювали самі феї, граючи на якихсь музичних інструментах, яких Артем ніколи ще не бачив. Через кілька хвилин, хлопчик відчув, що ця музика заповнює його серце і, відчуваючи себе щасливим, Артем усміхнувся. - Тепер ти готовий. — Сказала Мелодія. — Квітковий світ відкриває свої таємниці лише тим, хто може чути його музику. Феї повели Артема через долину, де він бачив неймовірні краєвиди й магічних істот, яких раніше він вважав казковими. Нарешті, вони вивели його на стежку, що вела прямо до його села. - Дякую вам, — Сказав Артем, подивившись на своїх нових друзів. — Я ніколи не забуду цей ваш чарівний світ. Я дуже радий що познайомився з вами. - І ми тебе не забудемо. — Усміхнулася Ада. — Пам’ятай, ти завжди можеш прийти до нас, доки твоє серце залишається відкритим для добра. Але нікому про нас не розповідай, вони нас все одно, не побачать. Хлопчик пішов, помахавши їм рукою. Артем ніколи не забував Квітковий світ і слухав музику природи. Він часто дивився на ті сині гори і знав що, там, у віддаленій долині лісу, маленькі феї продовжують доглядати за квітами, щоб вони дарували лісу свій прекрасний аромат, та грають свої чарівні мелодії, на музичних інструментах, якими люди не володіють.
