За царя Опенька, коли земля була тоненька. - Татіана
У далекому-далекому лісі, де сонячні промені лагідно пробиваються крізь густі крони дерев, жила маленька ягідка Суничка. Вона була дуже веселою, яскраво-червоною і завжди дарувала усмішку всім, хто з нею вітався. Суничці розповідали, що на сусідніх галявинах живуть інші ягоди, які відрізняються, від неї та її родичів, не тільки формою а й кольором. Їй навіть не вірилося в це і дуже хотілося піти на ті галявини, щоб з ними познайомитися. Багато хто з її рідні і друзів відмовляли її. Говорили, що не відомо, як її там зустрінуть, адже вона не така як вони. Суничка багато думала про це і нарешті наважилася. Тож одного літнього ранку, коли ліс пробуджувався від сну, Суничка вирішила йти в подорож. Вона зібрала в термос краплини роси, адже в дорозі буде спекотно, і вирушила в дорогу. Вийшовши зі своєї галявини, Суничка озирнулася навкруги. Куди йти вона не знала. Побачивши стежину, Суничка попрямувала до неї, подумавши про те, що вона її обов’язково кудись приведе. Йшла ягідка не знаючи, що її чекає. Навкруги були лише квіти, дерева та кущі. Суничка вже почала втрачати надію, зустрітися з іншими ягодами і, навіть вже почала думати, що її просто обманули... і не існує інших ягід крім суниць. Аж раптом... ягідка побачила щось синє на галявині, наче струмок, що пробігав недалеко від галявини суниць. І Суничка пішла туди. Підійшовши ближче, вона побачила що це ніякий не струмок... Це ягоди і їх дуже багато. Вони відрізняються і формою і кольором від суниць. Поки Суничка з подивом на них дивилася, до неї підійшла маленька синя ягідка. - Привіт! - Привіталася та дивна ягідка. Вона була такою ж здивованою як і Суничка. - А ти хто? - Запитала вона. - Привіт... Я - Суничка... А ти хто? - Суничка... - Повторила синя ягідка і усміхнулася. - А я - Лохина. - Сказала вона. - Дивна ти, Лохино... - Промовила Суничка. - Це я дивна? - Вона засміялася. - Та ми тут всі такі ... подивись, як нас багато. А ти інша... тому, дивна це ти. - Нас теж на галявині багато. А таких як ти там немає. - Це дуже дивно... - Задумавшись промовила Лохина. - Я думала, що інших ягід не існує. - Я теж. - Сказала Суничка. - Але одного разу, вітерець, який грався в листі, мені розповів, що ягід дуже багато і всі вони різні. - Справді?.. - Здивувалася Лохина. - Мені стало цікаво і я пішла шукати ці ягоди і ось знайшла вашу галявину. - Суничко, пропоную тобі вдвох тепер йти шукати інших ягід. Ти візьмеш мене з собою? - Запитала Лохина. - Так, звісно... - Зраділа Суничка, що тепер подорожувати буде веселіше. - Ходімо зі мною, Лохино. Тепер ягідки йшли вдвох. Суничці тепер було зовсім не сумно. Навпаки... Нова подружка виявилася дуже балакучою. Лохина розповідала їй про зірки в нічному небі, про які їй розповідає Туман, коли спускається на землю. Суничці було так цікаво слухати її розповіді. Вони так захопилися спілкуванням, що не замітили скільки пройшло часу, як вони подорожують. Раптом, Суничка і Лохина почули чийсь голос і зупинилися. - Ви теж ягоди?.. - Здивовано запитала червона ягідка з рожевим відтінком, дивлячись на подружок. - Так, ми ягоди. Я - Суничка, а це моя подруга - Лохина. А ти... за кольором трохи схожа на мене... але все одно інша. - Я - Малинка. - Усміхнувшись промовила третя ягідка. - Вас тут так багато... - Лохина здивовано дивилася навкруги. - Малинко, а ходімо з нами шукати ще ягід. - Запропонувала Суничка. - Ви справді візьмете мене з собою? - Запитала вона. - Так. Ходімо, Малинко, веселіше буде. - Сказала Лохина. - Та, я з радістю приєднаюся до вас. Я теж хочу стати вашою подругою і познайомитися з іншими ягодами. Незабаром подружки вийшли ще на одну галявину де познайомилися з Журавлиною. Вона теж червоного кольору, але все ж таки не схожа ні на Малинку ні на Суничку. Подружкам стало ще веселіше. Вони йшли й розповідали свої історії, але найбільше слухали Лохину. Вона була серед них самою балакучою. Але інші ягідки не ображалися, тому що її історії були дуже цікавими. І коли Малинка, Суничка і Журавлина вже стомлювалися говорити, то Лохина продовжувала свої розповіді і їм всім було не сумно. Так вони продовжували свою подорож і, за розмовами, вже майже забули, що шукають інших ягід. Та раптом... вони почули плач і зупинилися. - Хтось плаче... - Прислухаючись, промовила Журавлина. - Так... Здається це там, на тій стежині. - Сказала Лохина. - Ходімо туди... може потрібна наша допомога. - Припустила Суничка. Подружки поспішили на ту стежку, звідки чувся плач. І там вони побачили червону ягідку. Вона сиділа під листком подорожника і плакала. - Ти хто і чого плачеш? - Запитала Журавлина. - Я - Полуничка. - Переставши плакати, відповіла ягідка. - Ти Полуничка?.. - Здивовано запитала Суниця. - Ти ж так схожа не мене... - Але я - Суничка. - А я - Лохина. Тебе хтось образив, Полуничко? - Ні... Я загубилася. - Відповіла Полуничка. - Маринка несла повний кошик полуниці... і я заснула, скотилася і впала в траву. Маринка мене не побачила і не підняла мене. - Сумно додала Полуничка. - Маринка?.. - Перепитала ягідка з рожевим відтінком. - Дивно... а я Малинка. Я б дуже хотіла познайомитися з тією ягідкою. Де її знайти, Полуничко? - Запитала вона. - Та це не ягідка. - Засміявшись, відповіла Полуничка. - Це - дівчинка. Але її родина називає Маринку ягідкою. - Зрозуміло... - Трохи засмучено промовила Малинка. - А ми з подругами шукаємо інші ягоди. - Навіщо? - Запитала Полуничка. - Щоб подружитися з ними. - Відповіла їй Лохина. - Ти підеш з нами? - Так, звісно що піду. - Рішуче промовила Полуничка. - Я чула, як Маринка говорила зі своєю бабусею, про ягоду Ожину. Так ось, я б дуже хотіла з нею познайомитися. - Ожина... - Повторила Журавлина. - Дуже гарно. Тож ходімо шукати ту Ожину. - Запропонувала вона. - Ходімо. - Погодилася Суничка. - Полуничко, а ти щось про неї знаєш? Яка вона, та Ожина? - Та ні... нічого про неї не знаю... крім того, що вона схожа на Малину, тільки чорного кольору. - На мене схожа?.. - Радо запитала Малинка. - Так ходімо вже швидше її шукати. - Так, ходімо. А тоді, може знайдемо ягідку, що схожа на мене. - З надією промовила Лохина. Подружки-ягідки вирушили далі стежиною, шукаючи Ожину. Вони весело розмовляли, ділилися враженнями від цієї подорожі і з нетерпінням чекали на нове знайомство. Раптом, вони побачили галявину, на якій росли кущі з густим листям. На кущах було повно ягід, що були схожі на Малинку, але були вони чорного кольору, як і говорила Полуничка. - Ось вона! – Радісно вигукнула Лохина. – Це, мабуть, і є Ожина! Подружки підійшли ближче, і одна з ягідок зістрибнула з куща до них, здивовано обводячи їх поглядом. - Привіт! А ви хто? – Запитала вона. - Привіт! Ми - ягоди, і ми шукаємо нових друзів, – Відповіла Суничка. – Я – Суничка, а це мої подруги: Лохина, Малинка, Журавлина і Полуничка. - Дуже приємно, я – Ожина, – Відповіла темна ягідка. – Я думала, що існують ягоди лише такі як я, та мої родичі. Ніколи не думала, що є стільки різних ягід! - Ми теж не знали, але вирушили в подорож, щоб знайти інших ягід і подружитися з ними, – Сказала Лохина. - Хочеш піти з нами? Ми будемо шукати ще, інших ягід. – Запропонувала Малинка. Ожина трохи задумалася, але її очі засяяли від радості. - Так, хочу! Я дуже хочу познайомитися з іншими ягодами! Ходімо! Так подружки-ягідки поповнили свою компанію, ще однією подругою. Вони йшли лісом, де кожна з них розповідала про свої мрії та плани. Ягоди усвідомили, що хоча всі вони різні за кольором і формою, це все не важливо, головне те, що їхня дружба робить їх сильнішими та щасливішими. Наприкінці своєї подорожі, вони зрозуміли одну важливу річ: у світі, є стільки різних ягід і усі вони прекрасні, саме своєю унікальністю. Тож тепер вони завжди знали, що в цьому великому лісі у них є багато друзів, які завжди готові поділитися радістю і підтримати одне одного. І ось так, ягідки завершили свою подорож і повернулися додому, сповнені нових вражень і з новими друзями. Вони розповідали своїм радним про свої подорожі, а ті їх дуже уважно слухали. Ліс наповнився їхнім сміхом, а сонячні промені, все так же, лагідно сяяли крізь густі крони дерев, благословляючи їх на нові пригоди.
