Казки моєї матінки Мотрі - Вадим Трусов

У селі, що розташоване на краю великого лісу, вже кілька місяців не було дощу. Люди стали хвилюватися, бо їхні врожаї опинилися під загрозою. Вони не знали, що робити, і вирішили звернутися до старої бабусі, яка жила на пагорбі та славилася своїми знаннями.

— Бабусю Маріє, допоможіть нам, будь ласка, — просили люди. — Без дощу ми не зможемо прогодувати наші родини.

Бабуся Марія задумалася і відповіла:

— Існує легенда про чарівний дощ, який можна викликати, якщо знайти спеціальні камені в глибині лісу.

— Але як ми знайдемо ці камені? — запитав один із селян.

— Вам потрібно буде йти за світлом місяця, — сказала бабуся. — Тільки він вкаже вам шлях до місця, де лежать камені.

Група хоробрих селян вирушила в дорогу, озброївшись лампами і надією на краще. Вони пройшли через густі хащі, слідуючи за місячним сяйвом, яке вказувало їм шлях.

Нарешті вони дісталися до галявини, де під місячним світлом сяяли чарівні камені. Їх було важко не помітити, адже вони випромінювали слабке блакитне світло.

— Ми знайшли їх! — вигукнула молода дівчина, піднімаючи один з каменів. — Що тепер?

— Тепер ми повинні повернутися до бабусі Марії, — сказав старий чоловік. — Вона знає, що робити далі.

Коли вони повернулися до села, бабуся Марія взяла камені і почала читати стародавні заклинання. Небо стало темніти, і незабаром почав йти дощ.

— Дивіться, дощ! — радісно кричали люди, виходячи на вулиці, щоб відчути перші краплі на своїх обличчях. — Ми врятовані!

Дощ йшов кілька днів, наповнюючи водойми і зрошуючи поля. Селяни були вдячні бабусі Марії за її мудрість і допомогу.

— Ваша віра та єдність привели до цього дива, — сказала бабуся. — Пам'ятайте, що завжди є надія, якщо ви дієте разом.

З того часу село процвітало, і люди завжди згадували про чарівний дощ як про символ їхньої спільної сили і віри.