Зіграй мою наречену - Холод Влада
— Кать, чому ти така сумна? — я обійняв свою дружину зі спини. Ми стояли прямо перед великим дзеркалом.
Її живіт вже був доволі помітний, хоч він ще й не був зовсім великий.
— Це все через твого батька, так? — я поклав голову їй на плече і дивився на наше відображення. — Я поговорю з ним.
— Я сподівалася, що вони з мамою будуть щасливі, — тихо сказала вона.
— Вони просто хвилюються за тебе, бояться, що я одружуюся на тобі через те, що ти вагітна, але ж ми з тобою знаємо, що це не так, — я подивився їй в очі через відображення в дзеркалі. — Я люблю тебе, люблю нашу дитину. Я поговорю з твоїм батьком. Ще раз.
— Він не хоче слухати...
— Хоче-не хоче, а доведеться, — спокійно сказав я. — Не хвилюйся будь-ласка, — Хочеш, поїду до них прямо зараз.
— Не треба...
— А я думаю, що треба. Я не хочу, щоб ти переживала через це. Я швидко з’їжджу туди і назад. Все буде добре...
***
Катя дійсно дуже сильно переживала. Так не могло продовжуватись. Не розумію, чому її батьки такі категоричні. Вона вже не маленька дівчинка, зараз саме час народжувати дитину. Ми вже одружені, ми кохаємо один одного...
Я маю з цим розібратися. Їй потрібна підтримка батьків. Хоч вона і не показує цього, але я знаю, що їй не вистачає зараз мами...
Я під’їхав до приватного будинку тещі та тестя. Підійшов до дверей, подзвонив.
Мені майже одразу відкрила двері мама Каті.
— Доброго вечора, можна увійти?
— Андрію? Так, авжеж... — здивувалася вона, пропускаючи мене в дім. — А чому ви не подзвонили? А Катя де? Все в порядку?
Вона явно зовсім не очікувала побачити мене, та ще й одного, без її доньки.
— Мені треба з вами поговорити, — я повісив одяг на вішак, розувся.
Вона провела мене на кухню.
— Будеш чай?
— Так, якщо можна.
Вона заварила чай, розлила його по чашках, сіла навпроти мене.
— Катя дуже переживає, що ви з її батьком так неоднозначно сприйняли новину про вагітність, — прямо сказав я, подивившись їй в очі.
— Але ви ще були не одружені і вже дитина... Це не дуже правильно. Тепер виходить, що ти одружився на нашій донці тому, що вона вагітна. Саме через це ми і не надто задоволені. Не через сам факт вагітності. Ми просто хочемо, щоб Катя була щаслива.
— Я одружився на Каті тому, що люблю її, — впевнено сказав я. — А дитина... Ми спеціально старалися. Боялися, що на це може піти більше часу. Все ж, нам вже не по двадцять.
— Але Катя ще нічого не досягла в житті, — вона не відводила від мене очей. — Вона не самореалізувалася, розумієш? Чи ти думаєш, що вона зможе присвятити себе тільки будинку і дитині? Не думаєш, що це все не зробить її щасливою?
— Їй самій вирішувати, що зробить її щасливою. І реалізовуватися в материнстві хіба не нормально? Ви самі були домогосподаркою все життя...
— Саме тому я і не хочу їй такої самої долі, — тихо сказала вона. — Коли дівчина сидить вдома, то поступово в’яне, бліднішає, втрачає свій блиск. У неї не буде ані мети, ані хоч якихось цілей.
Я сидів і слухав її. Не перебивав. Намагався зрозуміти те, що до мене хотіли донести перед тим, як щось казати.
— А ти пам’ятаєш, що до серйозних відносин з тобою вона працювала в журналі, подавала надії? — продовжила вона. — Катя дуже добре пише. Ми ніколи не балували її, хоч і жили в достатку. Саме тому вона так старалася і працювала. Але з’явився ти і ця вагітність. Тепер вона застрягне в ролі, про яку зовсім не мріяла...
Я задумався. Катя сама майже ніколи не говорила про свої власні мрії. Вона авжеж розповідала, що колись працювала в журналі. Зазвичай, в такі моменти в неї на обличчі дійсно була посмішка.
Це ж саме я запропонував їй кинути роботу. Сказав, що я і сам зможу її забеспечити. Тоді вона так легко погодилася... Я навіть не думав про те, що, можливо, вона цього не хотіла.
— Так, авжеж я пам’ятаю, — я кивнув. — Але я хотів зробити як краще. Хотів, щоб вона жила так, як хоче, вільно, не витрачала свій час на заробляння грошей.
— Але робота — це не тільки гроші. Це ще самореалізація, це спілкування. Хіба ти не помітив, що в неї тепер практично нема друзів? Всі її подруги працювали в журналі. А потім, коли вона звільнилася, та ще й почала зустрічатися з мільйонером, то в неї з тими подругами вже майже не було спільних тем для розмов.... Сподіваюсь, тепер ти задумаєшся...
***
Я їхав додому в злегка шокованому стані. Я дійсно не думав про речі, про які мені розказали за тим чаєм.
Катя дійсно може бути не повністю щаслива, просто живучи зі мною? Чекаючи на нашу дитину? Але вона ніколи не казала мені про це. Нічого подібного. Завжди посміхалася...
Невже я так погано її знаю? Чому вона нічого не казала, якщо дійсно відчувала все це?...
