Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

Тихін брів до машини, по дорозі видзвонюючи напарника Сашку Воровських. Після такого важкого дня йому терміново треба було зняти напругу. Воровських нарешті відповів і пообіцяв під'їхати прямо до нього додому за годину.

Подушки безпеки в спортивному купе Маєвського вже здулися і висіли, ніби щоки старого бульдога. Міняти їх Тихону взагалі не хотілося, і він вирішив, що виріже їх вдома та на цьому і все. Все одно машина ще місяць буде в нього, щось потім вигадає.

Тільки Тихін прибув додому і встиг зняти набридлий до чортиків костюм, як відчинивши двері ногою в його холостяцьку квартирку влетів Сашко. Судячи з великого пакету в його руках, він до Тихона прибув надовго.

У самого Сашка житло було абсолютно не пристосоване під дружні чоловічі посиденьки. Він був одружений, та ще не на комусь простому, а на дочці їхнього шефа, Анечці. Анечка зовнішністю нагадувала фею, а ось характером була схожа більше на злу чаклунку. Вдома в неї всі ходили “струнко”, навіть огрядний кіт, ім'я і породу якого Маєвський навіть не намагався вимовити. Від нудьги Анечка часто вдарялася то в фен-шуй, то у веганство, то в якісь тільки їй зрозумілі практики, і Воровських по можливості тікав з дому за будь-якої зручної нагоди, щоб не брати участі в експериментах дружини. 

– Що вуха повісив, Маєвський? Як перший робочий день? – Сашко почав розкладати провіант прямо на журнальний столик Тихона. Ще б пак, вдома таке собі він би точно не дозволив!

– Досить зуби скалити, лопух! – по-дружньому гаркнув на нього Тихін. – Біда в мене, влип я.

– Що треба? Ствол без номера чи валізу грошей? – продовжував реготати Воровських, нарізуючи ковбасу та копчену рибу.

– Розуму треба! Тобі! А мені порада твоя.

– Ну радити я завжди готовий. Не тягни вже!

– Я… В мене парі. З жінкою. На те, що прийду у спідниці, якщо за місяць не станеться диво.

– Якого типу диво?

– Дивного! Дай договорити!

– Вибач, не можу стриматися. І взагалі не уявляю щоб ти вляпався в якесь дурне парі з представницею прекрасної статі. Здається, ти раніше з ними знаходив заняття цікавіше. Старієш?

– Ця представниця статі зі мною працює! І де-факто є начальницею тієї богадільні, куди мене твій тесть Миколайович, хай йому біс, мене засунув!

– Це вже складніше. Але Маєвський, ти справді не міг нічого придумати розумніше? На що заклалися хоч?

– Що через місяць вона запросить мене на побачення. – приречено видихнув Тихін. Але легше йому не стало.

– Щооо?! Ти з місяця впав? Жінки зараз звичайно бойові, рівноправність і те, се, але ж вони, зараза, горді.

– Ти її ще не бачив. Горді не те слово. Там фурія. Або валькірія. Або два в одному.

– Таак, влип ти звичайно. А пораду яку хочеш, де на спідниці розпродаж зараз? Чи які фасони в тренді? Так то не до мене, то до моєї Аньки треба.

– Та йди ти! – Маєвський кинув пачкою чіпсів у друга, але той спритно спіймав її.

– Не кип'ятись. Ти в нас хлопець видний та ще й начальник. Мало хто встоїть. Потрібно тільки натиснути, де треба.

– А де треба?

– По-перше, не забувай, що жінки люблять успішних. Ти її бос, а отже, вже маєш фору. Не вздумай їй відкриватись! Тим більше ти й права такого не маєш. Будь владним! таким, щоб одного погляду всі боялись!

– А по-друге?

– А по друге треба вразити її широтою чоловічої душі.

– На мою зарплатню?

– Так, там не розженешся. Але знаєш, що я подумав? Ти знаєш, що Миколайович їде у відпустку на місяць?

– І як це стосується мого питання?

– Найпряміше! Ти знаєш, що його розкішна дача залишається під мою відповідальність?

Петро Миколайович був дуже везучою людиною. І найбільшим його успіхом стало одруження з дочкою місцевого магната. В результаті, жили вони на широку ногу, а апогеєм цієї самої ноги була його дача. Але до чого веде Сашко, Тихін все одно не можу зрозуміти.

– От ти дундук! Візьми і запроси її на дачу, вдай, що вона твоя!

– З глузду з'їхав? Чи це варіант, на випадок, що Миколайович мене прикінчить і ганьбиться у спідниці не доведеться? І як ти взагалі це уявляєш? Вона зі мною точно одна нікуди не піде.

– Так і не треба поки що, щоб одна. Ти весь ваш колектив запроси, типу познайомитися у неформальній обстановці. Навіть якщо вона не прийде, їй всі колеги донесуть. Розумієш?

– А це ідея! – радісно посміхнувся Тихін, ще не знаючи, що проблем він собі лише додає…

Вранці з хворою головою після посиденьок із Сашком, Маєвський ледве зміг доповзти до душу. Але тільки гарячі струмені з приємною парою забили по його ще сонному тілу, як на кухні голосно нагадав про себе телефон.

Проклинаючи все на світі, Тихін поплескав мокрими ногами на кухню і довго намагався знайти джерело неприємного звуку. Виявилося, що він учора поклав на нього упаковку із залишками чіпсів.

"Тихін Ігорович, це Мирон, у нас проблеми, приїжджайте терміново". – злякано заголосив смартфон.