Завоюй мене - Стефанія Лін

Зупиняю якусь дівчину, вона несе ящик явно з книгами.

— Привіт.

Вона дивиться на мене. 

— Привіт.

— А що у ящику? 

— Книги. 

— Куди несете? 

— На сміття, мабуть! Тут он, — дістає книгу зверху, — “Історія нової Січі”, Скальковський якийсь.

Відчуття паніки та обурення змітає все. Вириваю книгу з рук дівчини.

— Ти хоч уявляєш, що це за книга?! — гиркаю, несподівано і для себе. — Це 1841 рік видання! Ця книга, вважай, золото! Де ваш Данте? — різко змінюю тему. 

Дівчина помахом голови вказує в бік магазину. 

— Книги не викидай, — прошу й кидаюся до Данте.

Дійсно, варто в приміщення увійти, одразу помічаю його. Стоїть посередині й керує всім. Короткі накази, сухі, чіткі, лаконічні. На руках шкіряні короткі рукавиці, чорне пальто додає чогось елегантного, але рукавиці вказують на бунт проти усіх. Чи проти себе самого?

— Пане Данте! — з порогу починаю.

Чоловік вмить переводить погляд на мене. Зелено-сині очі прискіпливо оглядають, на мить ввижається, що на скроні, де синець, зупиняються. А потім відвертається, вмикає ігнорування.

Йду на нього. Підходжу впритул.

— Книги не викидати! — видихаю гнівно. — Жодної! Ваша працівниця несла на смітник видання, вартість якого сягає трьохсот тисяч гривень. Унікальна книга, я її й на полицю не ставила, собі лишила! 

Лише після цих слів Марк звертає на мене увагу потрібну мені. Темні брови злегка видають подив, втім, він одразу його приховує.

— Що за книга? 

— Видання 1841 року! Автор Скальковський, “Історія Нової Січі”. 

Марк відводить погляд. Дивиться на працівників й різко наказує:

— Стоп.

Всі завмирають. Повертаються до Марка в очікуванні. 

— Всім вийти.