Суперниця - Ірина Романенко
- Добре, ми вкладемо з тобою договір.
- Який договір?
- Ти чула. Бій, який відбудеться через тиждень.
- І що мені з того?
- Я висуваю свої умови.
- Які ще умови?
- Я виграю цей бій, а ти залишаєшся в живих і ми більше ніколи не зустрічаємося.
- А що буде якщо я не погоджусь на твої умови?
Він потягнувся за пістолетом.
- Тоді наша розмова закінчиться прямо тут і зараз.
- Зрозуміла.
Ми вийшли з підвалу і сіли в машину.
- Куди ми поїдемо?
- Я відвезу тебе додому.
- Звідки ти знаєш де я живу?
- Я все про тебе знаю.
- Навіть мою улюблену страву?
- Не настільки.
Я чомусь переможно усміхнулася. Та все одно було страшно, тому що людина, яка намагалася мене вбити знає де я живу і може вдертися до мене. Треба змінити замки.
Приїхавши додому я отримала повідомлення на телефон від невідомого абонента.
«Готуйся до бою. Хоча я все одно переможу)»
Не важко було здогадатись хто це написав, тож я вирішила зберегти контакт і підписати його як «Пес», згадавши його гарчання на рингу.
Моя гордість не дозволила б мені програти цей бій і я захотіла остаточно довести, що він – просто слабка нікчема. Тому на тренуваннях я набагато важче працювала. Тренер був не в захваті.
- Не боїшся отримати травму і не вийти на ринг?
- Ні.
- То ти все ж таки обрала такий шлях?
- У мене не було вибору.
- Чому? Вибір завжди є.
- Може й так, але точно не тоді коли до скроні приставляють пістолет.
- Що?! Він тобі погрожував?! Чому ти не звернулась до поліції?
- А хіба в мене є якісь докази? Якщо піду, тільки гірше стане.
- Може ти й маєш рацію. Але просто так це залишати не слід.
Після тренування я зустріла Поліну. Ми домовились з нею сходити в кафе.
- Поліна! Що це в тебе?!
Я провела рукою по її обличчю, де красувався синець.
- Неважливо.
Вона сіпнулась і прикрила синець волоссям.
- Це Макар?!
У відповідь вона лише промовчала.
- Козел! Я вб’ю його!
- Емма заспокойся. Ми просто сильно посварилися і я зробила неправильно, що завела цей конфлікт.
- Чому ти завжди визнаєш свої помилки? Чому ти ніколи не кажеш, що він ідіот?!
- Бо так треба.
- Це не здорові відносини. Вам потрібно розійтися.
- Ні! Ти не розумієш! Я кохаю його…
- Ти просто прив’язалася до нього. Він маніпулює тобою.
- Не вигадуй дурниць.
- То може ти просто не хочеш признавати цього? Що він тобі сказав?
- Нічого! Забудь. Закриймо цю тему.
- Я просто хочу допомогти.
- А тебе ніхто не просить про допомогу. Знай, що найгірша допомога – це допомога про яку ніхто не просить.
На цих словах вона розвернулася і пішла додому. Мені було дійсно шкода її. Якби не Макар, Поліна б мала гарну самооцінку і свою думку.
Пройшла неділя, за цю неділю ми з Поліною так і не поговорили. Мені було шкода, що я лізла зі своєю допомогою. Нарешті в останній момент мені вдалося додзвонитися до неї.
- Що тобі треба?
- Я хотіла попросити вибачення Полін.
- Ага. Ще щось?
- В мене сьогодні бій.
- Стій! Що?! Який бій?
- Пам’ятаєш ми ходили на нелегальні бої і я билася з тим Мисливцем?
- Пам’ятаю.
- Сьогодні я буду битися проти нього на рингу.
- Здуріла?! Він же тебе вб’є!!
-Думала, щоб ти приїхала і підтримала мене… Але...
- Звісно я приїду! Що за дурниці?
- Добре я чекатиму.
На душі стало легше. Конфлікти вирішені й той факт, що мене підтримуватимуть надає мотивації. Навіть якщо я програю, нехай.
Перед боєм ми зустрілися з Ярославом.
- Готова до поразки? Тепер я готовий тебе розмазати.
- Що ти кажеш? Бо я чую пискляве рявкання песика.
Вилиці на його обличчі заграли невимовною музикою. Мені подобалося його злити. Бачити, як його карі очі стають чорними від злості, вилиці напружуються як і всі його м’язи й він починає гарчати.
- Ми ще подивимось хто буде скавчати.
