Швачка з іншого світу - Кучеренко Анна

У підсумку, коли я присіла, милуючись творінням рук своїх, вже настав світанок. Це що виходить, що з однією сукнею я возилася всю ніч, а іншу зробила за хвилин двадцять?! 

Пристойно. І це враховуючи перерви на їжу, що була в мене в сумці. 

Десь через хвилин двадцять після того, як я закінчила прибирати робоче місце, прилетіла міс Гортензія. Пролетіла повз мене в кабінет, а потім чомусь довго витріщалася на двері. Мабуть, нічого цікавого там не побачила, повернулася назад. Було видно, що вона дивиться, чи не вкрала я чого. Якщо не знаходила, у неї було лише одне запитання. Де та чи інша річ. А я лише тикала пальцем, показуючи, де і що лежить.

Потім її погляд упав на сукні. Вона довго дивилася на фасон, чи правильно я дотрималася всіх побажань замовниці, чи не пустила дірки на тканині. Потім вона перевіряла шов і робила все це мовчки. Найбільш прискіпливо вона оглядала сукню з фатином. Але так нічого й не побачила. Наприкінці вона перевела погляд на мене і так само довго дивилася, як і на сукні.

– Прийнято, – просто сказала вона. І підхопивши мою сумку, вирушила на вихід.

– Ходімо, чудо малолітнє, будеш у мене поки що жити. Заодно придивлюся до тебе уважніше.

Простіше кажучи, так їй буде легше за мною стежити та в разі чого придушити. Ну нічого, я впораюся, головне, що робота в мене вже є.

***

У маєтку графа Драко Айсвуда

– Ти знайшов її? – запитав я в чоловіка, що сидить навпроти.

– Так, мій пане…

– Її тіло ти закопав? – зневажливо запитав, встаючи та дивлячись у вікно.

У цей момент усередині в мене вирувала справжня буря. Оскільки я відмовився від своєї дитини, і за законами магії вона вже мала померти. Тобто, по суті, я своїми руками вбив свою дочку.

– Як ви й наказали, я стежив за нею і чекав, коли час наблизиться до ночі, і вона помре... але, мессер, вона не померла. Ба більше, вона влаштувалася на роботу... швачкою в одне з найкращих ательє столиці.

Я слухав чоловіка і не розумів.

Як?

Як так вийшло, що моя донька ще жива і щобільше... влаштувалася швачкою?!

– Ти впевнений, що стежив за моєю дочкою?!

– Так мессер... я повністю впевнений у тому, що зараз кажу... ваша дочка жива.

Я просто застиг. Як їй це вдалося? Чому вона вижила? Чому це невдячне малолітнє створіння вижило. 

– Цього просто не може бути... – у моїй руці тріснув келих з ейкліт