Суперниця - Ірина Романенко

Слава Богу Михайло опинився поруч.

- Що у тебе з носом?!

- Мене хтось викрав. Нас з Ярославом хотіли вбити.

Я побачила, як кістки його рук побіліли.

- Я повезу тебе в свій дім. Там ці ідіоти не торкнуться тебе.

- Дякую.. Стій а звідки ти знаєш… Що там були чоловіки?

- Просто частіше за все викрадають чоловіки.

 - Відвези мене додому.

- Там може бути небезпечно.

- Відвези додому.

- Емілія.

- Негайно!!

Я крикнула так, що в машині здригнулися вікна.

- Добре. Давай тільки на заправку заїдемо добре?

- Добре.

Під’їхавши до заправки він напружився ще більше.

- Тобі взяти води?

- Так. Будь ласка.

- Добре, може ще чогось? Ти напевно зранку нічого не їла.

- Нічого не треба.

Він вийшов з машини, а я почала складати пазлики. До купи! Зберіться до купи! Звідки з’явилися викрадачі?! І чому поруч завжди опиняється Михайло? Невже він замішаний у всьому цьому? Але навіщо? Які мотиви? Помститися Ярославу? Ревність? Вони точно з Ярославом були знайомі. Я бачила це.

- Що ж ти приховуєш Михайлику…

Наче помітивши мій погляд він подивився в мою сторону. Його вираз обличчя не видавав нічого хорошого. Нервує. Чому? Чи можна йому вірити? Чи здатна людина, з якою ти дружиш все життя так підло пнути ножем в спину?

Ще є час. Спочатку. Ярослав. Ярослав. Я крутила його ім’я на язиці і думала від чого можуть бути вороги? Він приймає участь в нелегальних боях. Виграш він витратив на лікування хворої мами. Мами. А де тато? Ярослав розказував, що той був алкоголіком чи наркоманом? Точно! Напевно батько пов’яз у боргах і Ярослав допомагав їх виплачувати. Але навіщо викрадати мене? І як з цим може бути пов’язаний Михайло?

Що ж Михайло повернувся з пляшкою води, а я встигла знайти відповідь бодай на одне питання. Ці бандити тут через борги.

- Тримай.

Я хапаю пляшку води та раптом зупиняюсь. Облизую пересохлі губи і ставлю пляшку назад.

- Що таке?

- Вибач… Так незручно тебе просити.

- Проси що завгодно.

- Я б хотіла якогось газованого напою в банці.

- В банці? Чому в банці?

- Я завжди п’ю лише з банок.

Він тяжко здихнув та пішов за напоєм. Супер. Тепер я точно знатиму що мені нічого не підсипали.

- Телефон. Де мій телефон?!

Я з жахом розумію, що залишила його вдома.

Чорт. Якщо Михайлу не можна довіряти то що робити? Якщо я попрошусь в туалет, він точно запідозрить щось. Втекти звідси я вже не зможу.

Дверцята машини відчиняються і Михайло подає мені банку з напоєм. Закрита.  Отже переживати нема за що.

- Я купив тобі серветки. Ось тримай.

Я вже й забула за свій зламаний ніс.

- Ще раз скажи хто це зробив?

- Яка різниця? Все одно їх тепер не знайти. І поліція на таких точно не діє.

- Я знайду його повір. І цього буде досить щоб він на колінах благав тебе пробачити його.

- Я просто хочу додому.

- Ми майже приїхали. Ще зовсім трохи.

Знову зрушивши з місця і нарешті зупинившись ми приїхали до якогось будинку.

- Де це ми?

- У мене вдома. Тут тобі буде найбезпечніше.

- А як же Ярослав!? Мені треба його визволити!
- Заспокойся! Ми витягнемо його. Чуєш?

Раптом його телефон задзвонив і я встигла побачити лише ім’я абонента. Кабан. Спалах в пам’яті.

- В тебе п’ять хвилин. Кабан іди з нею.

Ні! Не може бути! Михайло все ж таки заодно з цими покидьками?!

Він скинув слухавку.

- Ти…

- Що таке Емма?

- Ти заодно з цими виблядками!! Ти з ними заодно!! Випусти мене!!

- Заспокойся! Я не зашкоджу тобі!

Та в мене була істерика. Сльози чомусь почали литися самі по собі.

- Ось тримай. Випий води. Заспокойся.

Я несвідомо роблю ковток води і потім світ пливе. Чорт! Вода. Він щось підмішав у воду…

Ярослав (за декілька годин до викрадення)

Ми вийшли з Михайлом на вулицю. Та я продовжував відчувати на собі погляд Емілії.

- Думаєш я не впізнав тебе?

- А що? Ми вже десь бачилися Ярику?

Він спеціально прокрутив моє ім’я у себе на язиці. Так мене називає тільки мама і він знає про це. Чув. Він чув як вона кликала мене на допомогу тоді, коли вони приходили вибивати борги батька. Їм не було шкода жінки…

- Що ти робиш поруч з будинком Емми?

- Мілки? Та вона ж моя подруга з дитячого будинку. Ось заглянув у гості.

- Ти слідкував за мною і вийшов на неї?

- Так. Уявляєш який світ тісний? Ти до речі коли плануєш борг виплатити?

- Що знову?

- Перед тим як сконати твій батько залишив немалий борг сумою в пів мільйона доларів.

- Він не міг стільки програти. У нього не було таких грошей.

- Грошей не було. Та була дочка. Можливо ти ще пам’ятаєш сестричку?

- До чого тут моя сестра?

Я знатно напружився від його слів. Мама розказувала, що вона поїхала навчатися за кордон, та от тільки чи правда це?

- О! Так тобі не сказали? Замість грошей твій батько висунув ставку в казино. Рідну дочку. Оцінивши її в мільйон доларів. А потім він програв пів мільйона. І я думав, що він їх виплатить бо гроші не малі, а він взяв і сконав.

Як би бридко це не звучало та я наважився продовжити цю розмову.

- Якщо він замість грошей поставив мою сестру хіба борг не було виплачено, коли він її віддав?

- Ти не зрозумів. Твій батько програв мільйон доларів. І висунув дочку, як розплату. Потім він знову програв пів мільйона доларів, і тут як бачиш платити вже не було чим. Тому він попросив в борг. І я дозволив. Та от потім він сконав. А борг залишився.

- Я виплачу його. Тільки не чіпай Емілію.

- Я тут не для того щоб зашкодити Еммі. Я тут заради того щоб отримати свої гроші.

- Який строк ти даєш.

- У тебе є неділя або можна все вирішити за один раз. Зроби як твій батько. Віддай мені Емілію. Яблучко ж від яблуні недалеко впало еге ж?