Десертик - Анна Харламова
Мітчел тим самим часом, дратував сам себе. Його дражнила власна поведінка. Навіщо він так з нею вчинив? Навіщо сам до неї в ранці поліз зі своїми нестримними бажаннями, а потім відштовхнув? Проте він знав чого. Він не хотів її ображати. Він хотів її захистити від такого нікчеми, як він. Така дівчина, створена не для такого, як він. Він пусте місце. Їй потрібен гарний хлопець, з гарним минулим. Він не достойний її.
Мітчел не міг зосередитись на роботі, у думках була лише Айлі. Він не мав права закохуватись у неї. А тим паче не міг допустити, щоб вона закохалась у нього. Як він міг це допустити?! Він вже кривдив людей, які його люблять. Більше цього не буде. Але встояти проти зелених очей, водоспаду волосся, солодких вуст та ванільного тіла – йому не під силу. Проте, він буде володіти над своїми бажаннями, та не буде завдавати болю Айлі. Він втягнув її у свою брехню, тому має хоч захистити Айлі від себе.
Хлопець узяв думки під контроль, та пішов до робітників віддати накази стосовно нового проекту.
Приїхавши додому після важкого дня, та таких самих важких думок, Мітчел вирішив піти у душ.
Для нього стало несподіванкою те, що нікого вдома не виявилось. Гукнувши декілька разів Айлі та бабусю, ніхто не відповів. Піднімаючись сходами, він розстібував сорочку та ремінь зі штанів. Увійшовши до кімнати, він зняв з себе увесь одяг, та пішов у душ. Відчинивши двері до ванної, він майже оглух від незадоволеного крику Айлі.
— Що ти тут робиш?! Що собі дозволяєш?! Зачини двері! Ти ж мене налякав! Стукати не вчили? — шквал запитань та невдоволень, посипався у бік Мітчела. Айлі стояла під гарячими струмками води, прикривши груди та нижню частину долонями. — Зачини двері!
Мітчел стояв, як вкопаний. Хоча все ж таки одна частина, ожила миттєво. Це не обминуло погляду Айлі, яка важко ковтнула, дивлячись на розмір його «друга». Айлі намагалась ще більше прикритись руками, але нічого не виходило. Вона розчервонілась від звабливого вигляду шотландця та гарячих крапель води.
Хлопець не приховував свого бажання, та не ховав голодного погляду. Він дивився на розпалену Айлі, по якій струмками бігла піна та вода, пестячи кожну частину її шовкового тіла. Тепер була його черга важко ковтнути.
— Айлі. — Те, що він міг вимовити, це лише її ім’я.
— Що ти собі дозволяєш?! — повторила вона. — Вийди звід… — її слова зникли в поцілунку Мітчела. Вона вперлася об його міцні груди кулачками, і хотіла вирватись, проте хлопець відпускати її не збирався.
Цілуючи її, він переступив та опинився у ванній, стоячи разом з нею під гарячими струмками. Він міцно обійняв її, даючи відчути свою пристрасть, бажання, та водночас ніжність. Доки вона впиралась об груди шотландця, нібито відштовхуючи його, він тримав її спину, а іншою пестив шовкові сіднички. Айлі застогнала у губи Мітчела, забувши, що вона щойно відбивалась від його обіймів. Її руки потяглись йому на шию, і вона щосили притиснулась до нього своїм ніжним оголеним тілом. Він хрипло застогнав, коли відчув усе її тіло, і те, якою піддатливою вона стала. Він повинен був цим скористатись.
— Я хочу тебе. Зараз. Тут. — Хрипло сказав він у її губи. Він знову поцілував її, але вона вже не відповіла. — Що таке Айлі? Ти мене не хочеш?
— Хочу. — Дивлячись у його потемнілі від бажання очі, усміхаючись мовила вона.
Він усміхнувся їй навзаєм, і запитав:
— То у чому справа?
— У тому, що зранку, я теж тебе хотіла. Проте ти мене відштовхнув.
— Я бовдур, Айлі. Я бажаю тебе, як нікого та ніколи у житті.
— Вибач Мітчеле, я не можу. Я не буду підлаштовуватися під твій настрій. Він швидкоплинний, я так не можу. В одну мить ти мене жадаєш, а у іншу вже ні. Це не для мене. Я так не зможу. Я просто так не витримаю. — Айлі не переставала дивитись у вічі Мітчелу, та бути в його руках. — Пробач. Між нами буде лише домовленість.
Мітчел стояв та дивився в зелені очі Айлі. Він вже встиг зробити їй боляче. Все як завжди. Він усім все псує. Усіх змушує страждати.
— Я бажаю тебе завжди. І сьогодні вранці я ледь стримався, щоб не бути з тобою. Ледь. Якщо ти забула, що між нами було.
— Я ніколи цього не забуду. — Чесно зізналась Айлі.
— Просто я не хотів робити тобі боляче.
— Але все ж таки зробив.
— Я цього не хотів. Тому і не продовжив розпочате, хоча більше за все я повторюся – більше за все я хочу тебе. Але я згоден з тобою, будемо триматися того, що називається домовленістю. Так буде для тебе краще.
— Ти за всіх завжди вирішуєш?
— Тоді, коли не хочу їх скривдити. І коли хочу захистити.
— Від чого? — її ніжні руки, із його шиї попрямували до вилиць. Вона лагідно провела пальцями по його щоці.
— Не від чого. А від кого?! Від мене.
— Мітчеле, що ти таке кажеш?!
— Правду. Я не хочу бути твоїм болем.
— Зараз я відчуваю лише ніжність. — Вона усміхнулась. — І ще дещо, унизу.
— Біля тебе мій «друг» одразу оживає. — Усміхнувся він, але потім серйозно додав. — У нас із тобою є план, його і будемо дотримуватися.
— Добре. — Айлі, встала навшпиньки, та потяглась до нього для поцілунку. Ніжно торкнувшись своїми губами до нього, вона притиснулась знову усім тілом, щоб він відчув усю її ніжність. Їхні губи зімкнулись у найніжнішому цілунку. Айлі відсторонилась від нього, та додала: — Тоді Мітчеле, будемо виконувати свій план, про який домовлялись. Якщо не важко, подай рушник, я вже закінчила з душем.
У Мітчела стискалось у грудях, чуючи її слова. Але ж він сам щойно їй так сказав. Чому ж тепер так боляче, чути це навзаєм?! Він знав чому. Він кохає її. Кажучи їй ці слова – надія все одно була, на те, що вони будуть близькі, що вони зможуть займатись коханням та насолоджуватися одне одним. Але коли вона погодилась з ним, з його словами – значить зворотнього ходу не буде. Вона погодилась бути лише партнерами. Хоча він знав, що це на краще, для неї, його серце було розбите. Він знав, що він ніколи не залишиться у Аберфелді. Так само, як і знав, що він не той, з ким вона буде щаслива, навіть якщо він би залишився з нею тут. Залишається лише одне, засинати з мріями про неї, та прокидатись з ними. Вона ніколи не буде його.
Він подав їй рушник. Вона подякувала. Залишивши його на самоті у душі, вона швидко пішла до кімнати.
Айлі увійшла до спальні, та всілась на ліжко.
— Мамусю, як тебе зараз не вистачає. — Схлипуючи від сліз, тихо промовила вона. Впавши на ліжко, вона гірко-гірко заплакала.
Почувши, що Мітчел наближається до кімнати, вона встала з ліжка і досі вкутана рушником, та підійшла до вікна. Стоячи заплаканим обличчям до скла, вона не обернулась до шотландця, коли той зайшов до спальні.
— А де вередунка? — запитав не рішуче він.
— Якщо я правильно зрозуміла, то твоя бабуся пішла до салону робити зачіску.
— Вона, що вже на весілля готується?! — Він не втримав смішок. — Вибач, не вдалий жарт.
— Все нормально. — Не повертаючись, відповіла Айлі.
— Я візьму речі, та одягнусь у іншій кімнаті.
— Добре.
Мітчел швидко узяв одяг у якому він збирався йти у ресторан, та вийшов з кімнати.
Айлі підійшла до дзеркала, та подивилась на своє заплакане обличчя.
— Ну, що…? — мовивши до самої себе, Айлі провела рукою по обличчю. — Будемо тебе приводити до ладу?!
Мітчел сидів у кріслі, коли позаду нього почувся голос бабусі.
— Коли спуститься твоя наречена?
Хлопець встав з крісла, та повернувся до святково одягненої жінки.
— Гарно виглядаєш бабусю. — Він усміхнувся. — Айлі одягається.
— Дякую за комплімент. Не дарма ж я стільки грошей розтринькала на цю зачіску. — Поправивши рукою, гарно зачесані до плечей локони, жіночка всілась на крісло.
На ній був гарний бузковий костюм із твіду, який складався зі спідниці, яка майже затуляла коліна, жакету з рукавами до ліктя, а з під нього виглядала гарна біла блузка. На руках, як завжди годинник, браслет та обручка, яку подарував їй чоловік. І як завжди, невеличкі підбори, щоб хоч трохи здаватись вищою.
Мітчел підійшов до каміна, та вперся ліктем об нього, чекаючи на Айлі.
Почувши кроки по сходинках, Мітчел випрямився, та з нетерпінням чекав на дівчину, зосередивши свою увагу на сходинки.
Бабуся усміхнулась, бачачи, як нервує її онук. Це дещо означало, і вона добре знала, що саме. На неї так колись чекав її любий чоловік.
Нарешті, Мітчел побачив Айлі, і його подих перехопило. Їхні очі зустрілись, а потім вони одне одного почали роздивлюватись.
Мітчел захоплено дивився на Айлі, та усміхався немов отримав подарунок на Різдво. Його Десертик у атласній, довгій, зеленого кольору сукні була неймовірно сексуальною. Сукня підкреслювала смарагдові очі, які блищали, дивлячись на Мітчела. Довгі, золоті локони спадали на плечі, а одна неслухняна прядка покоїлась на шовковій персі. Плаття було на тонких бретельках, зі спадаючою хвилею декольте, а тканина наче пестила ніжне тіло Айлі, окутуючи усі її вигини та принади. Її груди здіймались, губи трішки розтулені, атлас грав з її стегнами, ніжка яка виглядала у розрізі, та високі підбори чорного кольору – це був суцільний секс. Мітчел облизав губи, та прокашлявся.
У цю мить Айлі теж насолоджувалася його красою. У чорному костюмі, з білою сорочкою, у черевиках, які блищали наче їх полірували цілу ніч, та такою офіційною поставою - що позаздрили б навіть офіцери, Мітчел виглядав, як з обкладинки журналів. Він був наче багатій, якому бракувало лише – її. Вона усміхнулась від власної думки. Його мужність, врода, зріст, усе у Айлі викликало бажання обіймати його, цілувати та бути тою, яка йому потрібна. Він такий сексуальний у цьому костюмі, з зачіскою, яка забрана грайливо назад, і з цією неймовірною, загадковою усмішкою. А очі. Ці блакитні глибини, які заворожують. Очі у яких хотілось розчинитись та належати тільки йому.
— Чого стоїш, Мітчеле?! Подай руку нареченій. — Привівши до тями Айлі та Мітчела, мовила бабуся.
— О, так. Вибачте. — Отямився він, та швидко пішов допомогти Айлі спуститись з останньої сходинки.
Дівчина простягла руку, та поклала свою долоню у велику жменю Мітчела.
— Дякую.
— Ти дуже гарна. — Після цих слів він нахилився до неї, та прошепотів: — Та сексуальна.
Коли Мітчел випрямився, вони зустрілись поглядами та задивились одне на одного.
— Дякую. Ти теж дуже гарний. Тобі дуже личить цей костюм.
— Дякую.
Айлі втягнула носом, і відчула дивовижний аромат парфюма Мітчела. Розкішний, терпкий, сексуальний, спокусливий, мускусний аромат справжнього чоловіка. У Айлі у цю ж мить промайнули картинки у думках. Вдихати б цей аромат з його оголеного тіла. Зваблювати його цілунками, повільно роздягати його, знімаючи річ за річчю.
— Ну, що Айлі пішли? — прорвався у думки дівчини, чоловічий голос.
— Що?
— Я запитав, чи можемо іти? — повторив Мітчел.
— Так. Так. Вибачте задумалась. — Вона зашарілась.
Мітчел усміхнувся.
— Мабудь замріялась про те, що і я?! — звабливо повівши бровою, він усміхнувся.
— Можливо. Проте, цього не буде.
— Чому?
— Тому що є лише домовленість.
Його усмішка зникла, але вже через секунду він знову посміхнувся.
— Думала, як зняти з мене цей одяг? — він вишкірився. Айлі почервоніла. Він читає її думки. — Гадаєш звідки, я це знаю. Ти ж сама сказала «можливо» ми думаємо про одне і те сама. А якщо так, то ти хочеш мене роздягти. Бо я тебе точно.
— Так, я думала, як тебе роздягти. Потім думала, як хочеться цілувати тебе, обіймати, проводити язиком по твоїй гарячий шкірі, як буду спочатку повільно займатись з тобою коханням, а потім зробити це так – щоб пір’я з подушок летіло.
Мітчел голосно ковтнув.
— Я теж цього хочу. Люблю в тобі твою чесність.
— Це добре. То ось ще одна правда. Про щоб я не мріяла зараз з тобою зробити, залишиться лише фантазією. Ми здається обговорили це – у душі, коли були геть голі.
— Ну що, голубки, пішли вже. А то з вашими сюсюканнями нікуди не потрапимо. У вас ще вся ніч попереду. — Засміялась вона, проходячи повз них.
— Зачекай бабусю, я тобі допоможу.
— Не треба. Я ще не розсипаюсь. У мене є палиця об яку я впираюсь.
— Я не це мав на увазі.
— Я знаю онучку. Дякую, але не треба. Будь підтримкою для ось цієї красуні. — Бабуся провела рукою по плечі Айлі. — Будь для неї тим, на кого вона може покластися. В будь- якій ситуації.
Мітчел перевів погляд з бабусі на Айлі, та стиснув її долоню. Дівчина відчула його ніжність та турботу до неї. Такий простий дотик, а скільки він щойно сказав їм обом.
Хлопець тримаючи Айлі за руку, вів її до дверей. Відчинивши двері, він пропустив своїх жінок, а потім вийшов сам.
— Чого тут таксі? Я сам нас відвезу. — Насупився Мітчел.
— Сьогодні ні. Ми будемо пити вино, та розмовляти. За кермо ти потім сісти не зможеш.
— Бабусю. — Скривився він.
— Не будь дитиною. — Невдоволено сказала жіночка.
— Тобі, що важко погодитись?! — вставила «п’ять копійок» Айлі.
— Ось-ось, слухай свою наречену. Вона хороші речі говорить. Слухайся бабусю. — Хитро глянувши на Мітчела, вона перевела погляд на Айлі та підморгнула їй.
— Ви мене обоє з розуму зведете! — стиснувши щелепу, Мітчел все ж таки відчинив дверцята авто, та був галантним, як завжди.
Всівшись за столик, компанія одразу узялась за замовлення страв. Галантний офіціант швидко занотував їхнє замовлення забрав меню та швидко пішов до кухні.
— Ой, як же тут гарно. — Задоволенню бабусі не було меж.
— Так, дуже. — Погодилась Айлі та усміхнулась сонячною усмішкою.
Мітчел задивився на її вроду. Ця дівчина могла б належати йому, проте не судилось. Колишні помилки можуть зіпсувати майбутнє. Колись Айлі б дізналась про його темне минуле, і сама зоставила його. А він не витримав-би ні її огиди до нього, ні презирства, або ще гірше жалю.
— Що таке Мітчеле? Про, що замислився? Розповіси нам? — бабуся похлопала його по коліні.
— Просто думки. Нічого цікавого.
— Тоді давайте поговоримо про щось цікаве. Наприклад про весілля. — Хитрі бабусині очі заблищали, немов у лисиці.
— Може давай хоч їжу почекаємо?!
— Встигнеш поїсти на весіллі Мітчеле. — Засміялась жіночка до онука.
— Що саме ти хочеш обговорити з нами? — Мітчел підняв брову.
— Коли весілля?
— Ми ж казали, що ще не визначились з датою.
— Кажіть зараз.
— Бабуся ці питання так швидко не робляться. Це ж наше життя. — Незадоволено та обурено, сказав хлопець.
— Ви кохаєте одне одного?
Мітчел та Айлі зустрілись поглядами.
— Бабусю.
— Це питання може мати лише дві відповіді – так або ні. Що обираєте?
— Так, я кохаю Айлі. — Мітчел узяв дівчину за руку, та стиснув її демонструючи бабусі щирість своїх почуттів.
— А ти доню, кохаєш мого онука?
Айлі не замислювалась, а одразу відповіла.
— Так, я кохаю Мітчела. — Вона у відповідь стиснула його долоню.
У цю мить, офіціант приніс їхнє замовлення, і бабуся не встигла сказати те, що хотіла.
Ставлячи салат біля кожного з присутніх, молодий хлопчина з дивовижною усмішкою відкоркував Шампанське та налив його у келихи. Усміхнувшись, ще раз, та запитавши коли нести головну страву, та отримавши відповідь від Мітчела, який сказав, що через хвилин двадцять буде саме час, офіціант пішов до других відвідувачів.
— Ну, що любі мої, хочу підняти цей келих за вас! Бажаю вам такого ж кохання на віка, яке у нас було з моїм чоловіком. — Піднявши келих до гори, промовила бабуся.
Айлі та Мітчел усміхнувшись, подякували та зробили ковток вина.
Салат виглядав смачним, про те у Айлі кусок до горла не ліз. Як вона так може брехати? Як? Як вона це допустила? Але, правда є правда, вона погодилась грати в цю гру. Наколовши вилкою шинку, з листям салату, дівчина зробила зусилля та все ж таки поклала страву до рота.
— Айлі, з тобою все гаразд? Ти стала блідою. — схвильовано запитав Мітчел.
— Так все добре. — Усміхаючись, та роблячи щасливим вигляд, вона мовила: — Просто трохи жарко.
— Хочеш вийдемо на ганок?
— Ні. Все добре. Дякую.
Бабуся спостерігала за онуком та Айлі, та як «яструб» своїм пронизливим поглядом, що все бачить, підмічала кожен їхній погляд, усмішки та турботу.
— Так. Я все вирішила. Одружитесь через місяць. І крапка. Все вирішено. — Об’явила бабуся.
— Що? — Мітчел ошелешено дивився на неї.
— Що? — Айлі захлопала своїми великими очима.
— Те, що чули. Якщо відмовитесь, значить нема тут ніякого кохання.
— Бабусю, це все так швидко не робиться. Треба, щоб приїхали її батьки, все підготувати до весілля. Як ми встигнемо все це за місяць?
Айлі просто сиділа мовчки, та не розуміла, що коїться. Вона не погоджувалася одружуватися. Вона не хоче стати фективною дружиною Мітчела. Не хоче, лише на мить бути місіс МакАдам, а потім щоб її мрії рухнули, як тільки вони розлучаться. Айлі не могла зараз з ними сперечатись. Тай, що вона могла зараз сказати?! Здається її долю вирішила жіночка, яку вона обманює. От тобі і маєш.
— Мені байдуже, що ти там говориш. Якщо через місяць одруження не буде, ти знаєш, що я зроблю.
Мітчел ковтнув.
— Знаю.
— Тоді домовились. Гарна була розмова. Вона мене влаштувала. — Вона зробила ковток вина.
Айлі важко зітхнула, але це почув лише Мітчел. Він узяв під столом її руку у свою, та погладив пальчики.
— Усе буде добре. Я обіцяю. Я щось вигадаю. — Тихо мовивши до Айлі, Мітчел нахилився та поцілував її у щічку.
Вечір проходив, за розмовами про те як вони будуть облаштовувати будинок, коли «одружаться». У бабусі було купа планів, що до цього. І знову рішення були за нею, і обговоренню не підлягали.
Після основної страви з м’яса та підливи з білими грибами, усі були виснаженні, але задоволені.
— Чого ви сидите? — невдоволено запитала жіночка.
— А, що нам робити? — спантеличено запитав хлопець.
— Грає чудова музика. Усі танцюють. Чому ви і досі тут?!
— Ми втомились.
— А ти спитав Айлі, чи вона не хоче потанцювати? Звідки ти знаєш, чи вона втомилась, ти запитував чого хоче твоя наречена?
— Все гаразд. Це не обов’язково. — Зашарілась Айлі, виказавши те, що була б не проти потанцювати.
Мітчел усміхнувся ніжно та турботливо.
— Пішли Десертику. — Він запропонував їй руку.
— Мітчеле, не треба. Усе добре.
— Буде добре, якщо ти погодишся на танець зі мною.
Айлі поклала свою маленьку ручку до його міцної руки. Пройшовши у центр зали, Мітчел поклав свою руку їй на спину, та торкнувся оголеного тілі. Сукня гарно спадала до низу попереку, залишаючи її спину відкритою. Він вже встиг насолодитись цією картиною, коли вона сідала до таксі. А зараз йому щастило обіймати її. Він притис її до себе, а іншою рукою тримав її долоню у своїй. Мітчел почав повільно рухатись, залучаючи Айлі у світ танцю. Її рука знаходилась у міцному полоні його руки, а іншою вона обіймала плече Мітчела. Вони дивились одне одному у вічі, та намагались прочитати думки одне одного.
— Ти неймовірно виглядаєш.
— Дякую. Ти теж. І ти дуже добре танцюєш.
— Дякую за обидва комплімента.
— Гарна пісня. Lionel Richie – How long12. — Мовив він, почувши знайому пісню.
— Я знаю її. Гарна пісня.
Слухаючи стукіт серця одне одного, та красномовність поглядів – вони без слів зізнавались у почуттях. Але промовити те, що на серці їм не судилось, хіба що ніби-то, граючи свою роль закоханих. Танець та музика були їхнім провідником у їхні власні почуття одне до одного. Вони усміхнулись, дивлячись одне одному у вічі, на словах пісні: «І більше немає нікого в цьому житті, хто зможе зайняти твоє місце». Він ще сильніше її обняв, а вона пригорнулась до нього, поклавши свою голову йому на груди.
— Мій Десертик. — Тихо сказав він, поцілувавши її у волосся.
— Твій. — Солодко зітхнувши, мовила вона.
— Я хочу провести із тобою ніч.
Айлі підняла на нього свої смарагдові очі.
— Мітчеле.
— Я прошу тебе одну ніч. — Він дивився то на її вуста, то у вічі. — Будь ласка. Я знаю, що потім нічого не може бути, і буде лише домовленість, але…
— Але. Але нам не варто цього робити. Потім буде боляче.
— Знаю. Вибач мене. Мені потрібно було це тобі сказати. — Він сумно зітхнув, і так само сумно усміхнувшись, мовив: — Пішли за стіл. Пісня вже закінчилась.
— Пішли. — Тримаючи його за руку, вони ішли до столика, за яким їх чекала літня пані. — Але, я хочу теж тобі сказати дещо. Хоча між нами нічого не буде, проте… Я хочу щоб ти знав, що я тебе теж хочу.
— Тобто, ми можемо провести цю ніч разом?
— Ні. І ти це знаєш. Нам із тобою не судилось насолодитись одне одним. Ми не у тому становищі. У нас є план. Ми домовлялись.
— Так. Ти права.
— Шкода, що все так.
Дійшовши до столика, він допоміг Айлі сісти. Всівшись сам, він узяв келих і залпом висушив його. Жінки задивились на його дії. Айлі було боляче так само як і
йому. Вона розуміла його, як ніхто інший. Її очі стали червоними, дивлячись на
__________________________
12Лайонел Річі (Lionel Richie, повне ім'я Lionel Brockman Richie Jr., 20 червня 1949, Таскігі, штат Алабама, США) — американський поп-виконавець. Пісня – How long. з альбому: Renaissance, дата випуску: 2000.
сумного Мітчела. А у цей момент бабуся усміхалась, дивлячись на них, і гадала якими треба бути дурниками, щоб так себе поводити, нехтуючи миттями які можуть зробити їх щасливими.
Вечір проходив за розповідями бабусі про дитинство Мітчела. Хоча хлопець іноді сміявся, згадуючи разом з жіночкою веселі моменти, його очі іноді виказували сум. А коли Айлі запитала про юнацькі часи хлопця, він майже розсердився на це запитання. Після цього Айлі нічого йому більше не сказала, доти, доки він сам не заговорив до неї.
— Прости мене. Я не хотів на тебе нагримати.
— Все гаразд. — Не піднімаючи на нього свого погляду, вона дивилась на свої замкнуті руки на колінах.
Він простягнув руку до неї, і узяв її пальчики у свої.
— Подивись на мене. Будь ласка.
Айлі підняла свої зелені очі на нього.
— Я пробачила.
— Доведеш це потім поцілунком.
— Я ж сказала. Я пробачила.
— Я сказав, доведеш.
— Мені не треба тобі щось доводити. Віриш чи не віриш, це лише твої проблеми.
— Десертик з перчинкою. — Засміявся він, та піднісши її руку до своїх губ, ніжно поцілував пальчики.
— Ну, що голубки, пішли додому.
— Так, звісно бабусю. — Мітчел відшукав очима офіціанта, та махнув хлопчині.
Розрахувавшись, компанія вийшла з ресторану, та пішла до таксі.
— Чому б вам не прогулятись у двох. Така гарна весняна ніч. — Хитрі очі бабусі заблищали.
— Нам завтра рано вставати. Мені це точно. Треба бути о восьмій, у кондитерській. — Айлі занервувала, вона не хотіла опинитись зараз з Мітчелом на одинці. Хоча якщо подумати, опинись зараз у їхній кімнаті з ним, сам-на-сам – це ще «краще». — Хоча. — Мовила вона. — Можна і прогулятись.
— Чудово. Тоді я поїхала додому. Бувайте любі.
— Бувай бабусю.
— Допобачення. — Усміхнувшись, дівчина помахала рукою.
Таксі поїхало, залишивши пару на одинці.
