Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Я не раз брав пісну оленину на обід, коли не міг добути ситої, але ж, цілком природно, нема чого брати найгірше, коли можна мати найкраще.

— Ви говорите так, що вас якось важко зрозуміти, Слідопите. Якщо ця розмова між нами й справді викликана якоюсь необхідністю, то я просила б вас висловлюватися ясніше.

— Гаразд, Мейбл, я тоді казатиму ясніше. Мені чомусь здається, що коли ви погодилися вволити сержантове бажання, ви не знали, які почуття має до вас Джаспер Вестерн.

— Слідопите! — і личко Мейбл перш зблідло, як у мерця, а потім густо почервоніло, і вона всім тілом здригнулася..Слідопит, проте, був такий заклопотаний своїми думами, що не помітив у ній цього, збурення, а Прісна Вода не міг його бачити, бо, почувши своє ім'я, засоромлено затулив обличчя руками.,

• — Я оце побалакав із,хлопцем і, порівнявши його думки зі своїми думками, його почуття, зі своїми 4 почуттями... і його бажання з моїми бажаннями, тепер боюся, що ми обидва до такої міри однаково кохаємо вас, що котромусь, мабуть, доведеться поступитися своїм щастям...

— Слідопите... ви. забуваєте... вам слід пам'ятати, що ми вже заручені! — мовила поквапом Мейбл, але так стишено, що її можна було почути, лише напруживши всю увагу. До того ж останнє слово.було н.е.зрвсім зрозуміле провідникові,^ він уже вкотре ВИ: дав знову своє невігластво звичним . у. таких випадках "Як ви сказали?"

— Ви забуваєте, що ми з вами маємо побратися, а тому подібні натяки не лише недо: речні,,але й завдають болю!

— и§се .те доречне, ^іуіейбд, що є, справедливе, і все те справедливе, що приводить до істини й чесних вчинків, хоча це, як ви сказали, і завдає болю. Для мене ж це пекельні муки. Та що тут казати, Мейбл: якби ви були знали, що Прісна Вода так любить вас, хіба ви погодилися б піти заміж за такого старого й негарного, як я?

— Навіщо ці жорстокі випробування, Слідопите? До чого це тільки може призвести? Джаспер Вестерн і в гадці нічого такого не має. Він нічого не каже... Нічого не почуває.

— Мейбл! — не в змозі більше стримуватися, вигукнув раптом юнак, і цим непідвладним вигуком була висловлена вся глибина4— його почуттів, хоча він і сказав тільки одне слово.

Мейбл— затулила обличчя обома руками, й тепер уже вони обоє сиділи, немовби двоє винуватців, спійманих на гарячому, коли вони саме підкопувалися під щастя свого покровителя. Джасперові цієї миті так прикро стало за завдану своєму другові непомірну душевну гризоту, що він готовий був зректися свого зізнання. Тим часом Мейбл, так неждано? негадано зачувши— те, на що вона майже ае-свідомо надіялася, але ніколи не сподівалася' почути, так розгубилася, що й не знала, плакати їй чи сміятися. Одначе вона заговорила перша, тому що Джаспер не наважувався кривити душею перед своїм' вірним приятелем; говорити ж" будь-що й завдавати йому ще більшого болю він не хотів.

— Слідопите,— промовила Мейбл,— ви ка-

жете просто страшні речі. Для чого ви все це

зарає говорите?, .

— Бачите, Мейбл, я кажу страшні речі, бо й сам, як ви знаєте, напівдикий, і, боюся, не стільки своєю натурою, але й звичками.— По цих словах Слідопит силкувався був безгучно, як це він лише вмів, засміятися, але замість гортанного регогу в нього вирвався якийсь недоладний, неприродний звук — так, ніби він душився.— Авжеж, це таки й справді дико, перечити не стану.

— О, дорогий СлідопитеІ Найкращий мій, справжній і єдиний друже! Ви не могли подумати і, знаю, не подумаєте, ніби я хотіла саме це сказати! — вигукнула майже одним духом Мейбл, щоб якомога швидше розвіяти провідникове гірке почуття образи.— Якщо мужність, шляхетність душі та вчинків, непорушні принципи та ще багато й багато різних найкращих якостей здатні викликати шану, повагу й любов до будь-якої людини, то ви з вашими чеснотами взагалі не маєте собі рівних у цілім світі!

Які лише в цих .дівчат ніжні й чарівні голосочки, Джаспере! — вів далі провідник, але вже сміючись зовсім невимушено й природно.— Авжеж, природа, здається, навмисне створила-їх для-того, щоб вони втішали наш слух, коли вмовкає музика лісу. Одначе нам потрібно з'ясувати все, зрозумійте: ми повинні отут-''усе вирішити. Я знову питаю вас, Мейбл: якби ви були знали, що Джаспер Вестерн кохає вас так, як я, а може, навіть і більше, хоча це взагалі навряд чи можливо; що в своїх снах він бачить ваше лице, віддзеркалене в водах цього озера; що він уві сні розмовляє з вами й про вас і переконаний, що нема вродливішої, добрішої і цнотливішої, ніж Мейбл Дангем; що він не знав щастя, доки не побачив вас; що він згоден цілувати землю, по якій пройшли ви; що він за думками про вас забуває всі радощі свого заняття; що для нього нема більшого щастя, ніж утішатися вашою красою і чути ваш голос; якби ви знали це — чи згодилися б ви тоді піти за мене заміж?

Мейбл не могла б відповісти на це запитання, навіть коли б хотіла; і, незважаючи на те, що її обличчя було сховане в долонях, між ними виднівся рум'янець, і був він такий гарячий, що від нього, здавалося, червоніли навіть її пальці. Але природа й тут проявила свою владу: вибравши зручну мить, зачудована, майже пройнята жахом дівчина крадькома зиркнула на Джаспера, нібито ще не довіряючи Слідопитовій оповіді про юнакові ,почуття, щоб самій оцим . вкрадливим поглядом прочитати на ньому всю правду, а потім умить знову стулила пальці, немовби назавжди бажаючи сховати своє лице від людських очей.

— Зважте все гарненько, Мейбл, — вів далі Слідопит,— бо неабияка справа — брати собі в чоловіки одного, коли всіма думками й бажаннями пориваєшся до іншого. Ми з Джаспером обговорили це між собою відверто, як давні друзі, і хоча я знав, що наші погляди багато в чому схожі, проте мені навіть на думку не могло спасти, що ми й тут міркуємо цілком однаково, як це з'ясувалося після того, коли ми відкрилися один одному. Джаспер зізнався, що з першої ж зустріч^ ви так йому припали до серця і так зачарували його, що він назавжди втратив спокій; що голос ваш переливається в його вухах дзюрчанням струмочка і що коли він дивиться на вітрила свого тендера, йому ввижається, що то вбрання ваше розвівається на вітрі; що ваш сміх переслідує його уві сні й що він раз по раз жахається й прокидається, бо йому все мариться, ніби хтось хоче викрасти вас із "Вітрогона", де ви нібито тимчасово перебуваєте. Так, так, хлопець навіть признався мені, що він часто плаче вже на саму думку, що ви, чого доброго, можете бути в парі з кимось іншим, а не з ним.

— Це так казав Джаспер?!

— Свята правда, Мейбл, і справедливості ради вам слід знати про це. А зараз встаньте і виберіть одного з-поміж нас. Я справді вірю, що Прісна Вода любить вас не менш, ніж я; правда, він намагався переконати мене, буцімто, кохає вас ще дужче, проте я з цим не згоден, бо це просто неможливо; але я вірю, що хлопець кохає вас від щирого серця, і він цілком заслуговує того, щоб його вислухали. Сержант залишив мене вашим заступником, а не тираном. Я дав йому слово, що буду вам не тільки чоловіком, але й батьком, а батько, я вважаю, не повинен позбавляти свою дитину права вибору по серцю. Тож уставайте,

Мейбл, і вільно, як перед рідним батьком-сер-жантом, висловлюйте свою волю. Я бажаю вам тільки одного — щастя.

Мейбл відкрила своє обличчя, встала і повернулася віч-на-віч до обох своїх залицяльників, її щоки пойнялися гарячковим рум'янцем, який був, однак, більше свідченням неймовірного збудження, ніж дівочої сором'язності.

— Чого ви хочете від мене, Слідопите? — промовила вона.— Хіба я не дала слово бідному моєму батечкові робити все, що ви скажете?

— Гаразд, тоді слухайте, що я казатиму. Перед вами — я, лісовик, малоосвічена людина, хоча боюсь, що безпідставного гонору в мене від цього анітрохи не менше, але я докладу всіх зусиль, щоб бути справедливим до обох сторін. Найперше, якщо .говорити про мої та Джасперові почуття до вас, то тут необхідно визнати, що ми кохаємо вас однаково. Джаспер запевняє, правда, ніби його почуття незрівнянні, проте, коли бути до кінця щирим, то мені здається, що це справді не так. Якби це було дійсно так,— повірте, що я сказав би про це чесно й відверто. Отже, що стосується саме цього, то ми тут,стоїмо перед вами обидва на рівних. Що ж до мене, як найстаршого віком, то я перше зупинюся на тій дещиці, яка говорить на мою користь, а водночас скажу й про вади. Як мисливець — і я про це не боюся заявити — на всьому прикордонні я не знаю такого, хто б міг зрівнятися зі мною. І якби в нашій хаті раптом стало сутужно на оленину, ведмежину або рибу, то трапилося б це швидше через якесь лихо в природі, ніж з моєї вини. Словом, я гадаю, що жінці на моєму утриманні ніколи не "довелося б терпіти нестачі в харчах. Зате я страшенний невіглас! Правда, я балакаю кількома мовами, які. б там ці мови не були, хоча не знаюся як слід і на своїй рідній. А ще, Мейбл, я набагато старший за вас, і те, що я кільканадцять років товаришував з вашим батьком, не може виглядати у ваших очах, як моя перевага. Що й казати, я хотів би бути вродливішим, але всі ми залишаємося такими, якими створила нас природа, та й чоловікові менш за все випадає тужити за своєю зовнішністю (окрім хіба якихось особливих випадків, звісна річ). Коли ж зважити все як слід—мої роки, зовнішність, грамотність та звички,— то треба по чистій совісті сказати, Мейбл, що я вам, зрештою, таки не до пари, а якщо бути до кінця відвертим, то й взагалі, мабуть, не гідний вас. І даю вам слово, що я цієї ж миті відмовився б від будь-яких надій, коли б не було так боляче моєму серцю,— а воно ж як не порветься!

— Слідопите! О, шляхетний, великодушний Слідопите! — вигукнула Мейбл, схопивши провідника за руку й цілуючи її з якоюсь побожною шанобливістю.— Ви несправедливі до самого себе!.. Ви забуваєте мого сердешного батька й свою обіцянку!.. Ви не знаєте мене!..

— А тепер про Джаспера,— вів далі провідник, не зупиняючись і на мить, щоб, бува, не піддатися на 'Ці зворушливі слов£ дівчини" й не відступити від свого' заміру.— Щодо ньо-го, тут зовсім інше.'. Чи кохати, чи забезпечувати сім'ю —в обох справах, мабуть,' важко комусь із нас віддати перевагу, бо Джаспер хлопець статечний, працьовитий і старанний.