Брама сприйняття - Гакслі Олдос

"Ми говоримо,— писав він у розповені літ,— надто багато. Треба менше говорити і більше записувати. Я сам, на зразок живої Природи, віддаю перевагу перед розмо­вами нотаткам про все, що бажав сказати. Це фігове дерево, маленька змійка, кокон на моєму підвіконні, що спокійно очікує свого часу,— все це важливі письмена. Людина, здатна розшиф­рувати їхнє значення, відповідно зможе розібра­тися з письмовим чи усним словом. Чим більше я над цим розмірковую, тим більше відкриваю марність, заяложеність і навіть, наважуся сказати, бундючність усної мови. І, навпаки, такою мірою вражає значущість Природи та її мовчання, коли стикаєшся ніс-у-ніс із нею, стоячи перед безплідними горами чи рештками стародавніх пагорбів". Ми ніколи не зможемо відмовитися від мови та інших систем символів; адже з їхньою допомогою і винятково завдяки їм ми піднялися від дикості до рівня людських істот. Однак ми легко можемо стати як жертвами, так і бенефіціаріями цих систем. Ми мусимо навчитися ефективно використовувати слово; але водночас маємо зберегти і, в разі необхідності, розвинути нашу здатність диви­тися на світ прямо, а не крізь напівпрозору субстанцію понять, що обертають кожен даний факт у знайому подобу ярлика чи пояснюваль­ної абстракції.

Літературна чи наукова, вільна чи спеціаль­на — будь-яка наша освіта переважно вербаль­на, а отже нездатна виконати своє призначення. Замість обернути дітей у широкоосвічених дорослих, вона в результаті створює дослідників природничих наук, геть необізнаних з Приро­дою як первісним фактом досвіду, вона виплекує космополітичних гуманітаріїв, що нічого не знають про культуру, ні свою власну, ні чужу.

Такі видатні психологи, як Семюел Реншоу, вигадали способи розширення діапазону і збіль­шення чіткості людського сприйняття. Та чи скористалися цим наші просвітники? Відповідь однозначна — ні.

Вчителі в усіх галузях психофізичного уміння, від спостерігання за зірками до тенісу, від ходіння по линві до проповідництва, шляхом проб і помилок знайшли оптимальні умови діяльності в кожній окремій області. Та чи якийсь із фондів фінансував цей проект для зведення всіх емпіричних відкриттів в загальні теорію й практику вищої творчості? І знову, наскільки мені відомо, відповідь буде запере­чною.

Служителі різних культів і диваки навчають різноманітній техніці для розвитку здоров'я, задоволення душевного спокою; і для багатьох з їхніх слухачів чимало з почутого виявляється дуже дійовим. Однак чи бачимо ми, щоб шановані психологи, філософи і клірики сміливо сходили до цих дивних і часом смердючих джерел, на краю яких часто роковано сидіти нещасній Істині? І знову відповідь буде запере­чною.

А тепер кинемо погляд на історію вивчення мескаліну. Сімдесят років тому люди видатних здібностей описали трансцендентальні відчуття, що навідували тих, хто, перебуваючи в доброму здоров'ї, у відповідних умовах і правильному духовному стані, приймає наркотик. Скільки філософів, теологів і професіональних просвіт­ників поцікавилися тим, як відчинити ці Двері в Стіні? Відповідь буде така: жоден.

У суспільстві, де освіта переважно вербальна, високоосвічені люди не спроможні приділити серйозної уваги чомусь іще, крім слів і понять. Постійно виділяються кошти, пишуться до­кторські дисертації й проводяться абсурдні наукові дослідження тієї архиважливої пробле­ми, що мучить учених: хто вплинув на кого, щоб було сказано те і те тоді й тоді? Навіть у наш технологічний час вербальні гуманітарні науки в пошані. Несловесні гуманітарні науки — мистецтва безпосереднього знання про факти нашого існування — майже цілковито ігно­руються. Каталог, бібліографія, постійні ви­дання ipsissima verba[20] віршомазів, приголом­шливий показник, що об'єднує всі показники,— будь-який Александрійський проект, безпере­чно, буде схвалений і знайде фінансову підтрим­ку. Та коли справа торкається того, щоб вам і мені, нашим дітям і онукам глибше пізнати внутрішню і зовнішню реальність, стати сприй­нятливішими й відкритішими для Духа, менш схильними до фізичних недуг через психоло­гічні невдачі і більш здатними контролювати нашу автономну нервову систему, словом, коли справа торкається будь-якої форми несловесної освіти, фундаментальнішої (і, швидше за все, кориснішої), ніж гімнастика на шведській стінці, жоден із шанованих діячів із жодного шанованого університету чи церкви й пальцем не поворухне. Вербалісти з підозрою ставляться до всього невербального; раціоналісти бояться даного, нераціонального факту; інтелектуали відчувають, що те, "що сприймає наше око (чи інший орган), цілковито чуже нам і необхідне лише для того, щоб не приголомшити нас". Окрім того, ця область освіти в невербальних науках не відповідатиме жодній з установлених шухлядок. Це не релігія, ні неврологія, ні гімнастика, ні мораль чи цивільне право, ні навіть експериментальна психологія. А отже, ця наука, як для академічних, так і церковних цілей неістотна і може бути цілковито проігнорована чи відкинута з покровительською усмішкою тим, кого фарисеї вербальної ортодоксії називають диваками, ворожбитами, дурисвітами чи некваліфікованими любителями.

"Я завжди помічав,— писав Блейк із гірко­тою,— що Ангели марнославно називали себе єдиними мудрецями. Вони стверджували це з грубуватою відвертістю, що випливала із систематизованих висновків".

Систематизовані висновки — це те, без чого нам, як представникам виду чи індивідам, не обійтися. Але також ми не можемо, якщо бажаємо лишитися здоровими, обійтися і без безпосереднього сприйняття — чим несистематизованішого, тим кращого — внутрішнього і зовнішнього світу, в якому ми народилися. Ця реальність є нескінченністю, що вища за людське розуміння, та водночас вона дозволяє безпосередньо і, в певному сенсі цілковито себе осягнути. Таке над-осягнення належить до іншого, відмінного від людського, порядку, однак може виступити перед нами як відчута іманентність, знаюча участь. Бути просвіче­ним — значить постійно знати про всю реаль­ність у її іманентній несхожості, вміти вижити як тварина, і водночас думати й відчувати як людська істота, щомиті звично звертатися до систематизованих висновків. Наша мета — зрозуміти, що ми завжди були там, де нам і належить бути. На жаль, ми занадто усклад­нили своє завдання. А проте, існують такі Божі промисли, що їх можна частково і швидко здійснити. За реалістичнішої не до кінця вербальної системи освіти, як наша, будь-який Ангел (у блейківському розумінні цього слова) буде дозволений як недільна розвага, явлений і навіть, у разі необхідності, змушений здійснити випадкову подорож крізь певні хімічні Двері в Стіні у світ трансцендентального досвіду. Якщо він відчує жах, то це буде невдачею, однак корисною. Якщо його відвідає коротке, але позачасове натхнення, тим краще. Так чи так, Ангел втратить трохи образливої самовпевне­ності.

На схилі життя Фома Аквінський спізнав Натхненне Споглядання. Після цього він уже не повернувся до роботи над незавершеною книж­кою[21]. У порівнянні з цим усе, що він прочитав, що доводив і про що писав — Арістотель і сентенції, запитання і докази, великі Суми[22] — були не більше за плевели чи солому. Більшості інтелектуалів такий сидячий страйк видасться небажаним, навіть морально неповноцінним. Однак "ангельський доктор"[23] запропонував систематизованіші висновки за будь-яких два­надцять звичайних ангелів і дозрів, щоб стати перед Смертю. Він запрагнув правди в ці останні місяці своєї смертної долі, забажав повернути від чисто символічних соломи й плевел до справжнього хліба і речового факту. Ангелам нижчого порядку, що прагнуть до довголіття, слід повернутися до соломи. Проте людина, що прийшла назад крізь Двері в Стіні, вже ніколи не буде такою, якою туди зайшла. Вона стане мудрішою, але менш самовпевненою, щасливі­шою, але менш самозадоволеною, свідомою своєї обмеженості, але здатною краще зрозумі­ти зв'язок слів із речами, систематизованих ви­сновків із непоясненною таємницею, яку нама­гаються за їх допомогою і з незмінною марнославністю осягнути.

Примітки

1

Schizophrenia: A New Approach. By Humphry Osmond and John Smythies. Journal of Mental Science, Vol. XCV111, April 1952. The Mescalin Phenomena. By John Smythies. The British Jornal for the Philosophy of Science, Vol. Ill, February, 1953.

2

Фальстаф — найбільший комічний персонаж в англійській літературі, створений В. Шекспіром; Джо Луї (Джозеф Луї Барроу, 1914—1981) — боксер — чемпіон світу з важкої ваги (1937 — 1949). — Тут і далі прим. перекладача.

3

Рассел, Джордж Вільям, псевдонім А. Е. (1867 —1935) — поет і містик, відомий представник ірландського Відродження.

4

Екхарт, Йоганн (Майстер Екхарт), (бл. 1260— 1327) — німецький філософ, містик і проповідник.

5

Одне з головних понять у буддійській міфології махаяни й ваджраяни — концепція трихаї (трьох тіл), тобто трьох рівнів просвітленості або досягнення стану будди — абсолютного (дхармакая, тіло дхарми), ідеального (самбхогокая) і конкретного (нірманакая).

6

Фріш, Карл фон (1886—1982) —німецький фізіолог, займався вивченням органів чуттів у риб і комах. Нобелівська премія 1973 р.

7

Річ у собі (нім.).

8

Хакуїн Екацу (1686 —1769) —відомий японський дзенський наставник, художник, каліграф і письменник; Гуейнен (638—713) —шостий патріарх школи чан у Китаї; Вільям Лоу (1688— 1761) — англійський автор християнських трактатів етичного й містичного характеру.

9

Мається на увазі картина А. Ватто "Паломництво на острів Кіферу".

10

Веселун (фр.)

11

Йдеться про портрет Інес Муатессьє (1856), пензля Жана-Огюста-Домініка Енгра (1780—1867).

12

Беннет Арнольд (1867 — 1931) — англійський письменник.

13

Новий Завіт, Лука, 10, 38—42.

14

Світогляд (нім.).

15

Трахерн, Томас (1637—1674) — один з останніх містичних поетів англіканської церкви.

16

Ряд універсальних крамниць у США, заснованих Ф. В. Вулвортом, де продавалися товари ціною лише в п'ять і десять центів.

17

Гуарді, Франческо (1712 — 1793) — один із найпомітніших венеціанських пейзажистів.

18

У своїй монографії "Menomini Peyotism" ("Вживання пейота меномітами"), опублікованій (грудень 1952 р.) у Працях Американського філософського товариства, професор Дж.