Питання - Шеллі Персі Біші
Запрошуємо вас на захоплюючу літературну подорож до світу роману "Питання" від визнаної письменниці Шеллі Персі Біші, доступного для читання на readbooks.com.ua.
У цьому вражаючому творі ми зустрінемося з головною героїнею, яка вступає на шлях самоосвіти та духовного розвитку. Вона починає задавати собі глибокі питання про сенс життя, власну ідентичність, любов, справедливість та природу людського буття. Крізь її проникливі роздуми і внутрішній діалог, ми відкриваємо для себе непередбачувану стежку роздумів і самопізнання.
"Питання" - це книга, яка закликає нас замислитися над глибокими питаннями, що хвилюють людську свідомість. Біші вдало поєднує філософські роздуми з художньою формою, створюючи різноманітність стилів і виразних образів. Вона стимулює наші думки та переосмислення світу навколо нас, заохочуючи нас до відкритості й сприйнятливості.
Цей роман - це піднесена й дотепна розмова, в якій авторка пропонує свої власні відповіді на безліч питань, але також залишає відкритими багато просторів для інтерпретації та осмислення.
Не пропустіть можливість погрузитися у внутрішній світ "Питання" від Шеллі Персі Біші. Відкрийте для себе цю вразливу й захоплюючу книгу, яка збагачує нашу свідомість та поставляє нові виклики перед нашим уявленням про життя.
Я не безлисту зиму, а весну.
І ніжний аромат мене привів
Над швидкоплинну річечку ясну.
Вздовж берега я йшов, який не смів
Потік за стан перехопить, зімкнуть
Кільце зелених рук: він цілував
Прозоре плесо — і чимдуж тікав.
Буяв там квіт фіалок, анемон,
Ромашок (кожна — росяний Арктур,
і жодна не спішить за горизонт).
І примули, і дзвоники — всі тут:
Дерн не зітхнув, струснувши їх з долонь.
Високі квіти сльози щастя ллють,
Зачувши вітру товариський клич
(Так діти плачуть, тулячись до пліч).
Шипшина уквітчала живопліт,
Переступень і ніжний глід буя,
Мов чаші із вином, вишневий цвіт,
Росу з цих чаш не спили губи дня,
Троянди дикі, плющ повзе услід,
І темний лист блукає навмання.
Лазурні квіти, чорні й золоті,
Прекрасніших не бачив у житті.
А ближче до тремтливої ріки
Бузково-білих ірисів розмай,
Сузір'я квітів поміж осоки.
Старезний дуб схилився через край
До плеса — а латаття пелюстки
Осяяли його всього. Стривай,
Ось зелень в очереті й комишах,
Що око спантеличене втіша.
Здавалося мені, я з квітів цих
Напівреальних, свій букет зібрав,
Ті квіти, що зростали при ріці
Суміжно, теж докупи я складав,
Зібравши разом їх в своїй руці,
Цих бранців часу, як я поспішав!
Я прямував туди, звідкіль звернув,
Аби подарувать їх... Та кому?
