Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Правда, можливо, це була і не вона, а якась інша струнка чорна дівчина. Але Кроликові здається, що це була вона.

Тепер він уже їде по шосе 422, і воно в'ється навколо гори Джадж — справа крутий укіс і вид на віадук, за яким колись з півночі округу в місто надходила вода, перетинаючи чорну гладь річки Стрибає Кінь. Дві бензоколонки відзначають початок містечка Маунт-Джадж; замість того щоб слідувати далі по шосе 422 в напрямку Філадельфії, Гаррі виїжджає на своїй "короні" на Центральну вулицю у гранітної баптистської церкви, потім вгору по Джексон-стріт і через три квартали звертає праворуч, на Джозеф-стріт. Якби він проїхав по Джексон-стріт ще два квартали, то опинився б у свого колишнього будинку, першого після перетину з Кленовій вулицею, але з тих пір, як тато віддав Богу душу, він протримався без мами лише кілька років (все робив сам — і у дворі, і прибирав, і готував, поки його не доконала емфізема і він не засів у своєму кріслі, весь скорчений, немов рука, прикривши від вітру полум'я обпливають свічки), Кролик рідко тут їздить: люди, яким вони з Мім продали будинок, пофарбували його в моторошний яблучно-зелений колір, а в великому передньому вікні повісили ультрафио Лєтов лампу для рослин. Повинно бути, вони, як і ця бруерская молодь, вважають, що для дощатої будинку, нехай навіть маленького, все зійде і взагалі вони надають світу послугу, купивши його. Гаррі не сподобався ні догану хлопця, ні його стрижка, ні вихідний костюм; сподобалася, правда, ціна, яку йому заплатили, — п'ятдесят вісім тисяч за будинок, який коштував мамі і татові сорок дві тисячі в 1935 році. Навіть при тому, що Мім забрала свою половину з собою в Неваду, податок на приріст капіталу вилився в солідну суму — сім тисяч доларів, не рахуючи податку на нерухомість і гонорарів юристам, а вони одразу виникають, як тільки гроші переходять з рук в руки; і щоб не платити податку на приріст капіталу, він благав Дженіс купити будинок для них двох, може, в Пенн-Парку, в Західному Бруер, в п'яти хвилинах від магазину. Так ні ж, Дженіс вважала, що вони не мають права кидати матінку: спрингер-де поселили їх, коли у них не було даху над головою, будинок їх згорів і шлюб розпадався, а Гаррі пішов працювати до таткові лише незадовго до його смерті, і у Нельсона вже було стільки потрясінь в житті, і в цій частині Бруер ще не скоро забудуть, що дізнання у зв'язку із загибеллю Джилл адже триває, і поліція працює, і батьки Джилл в Коннектикуті намір подавати до суду, та ще страхова компанія не розбереться з виплатою грошей, тому що, бачте, обстоятель ства пожежі підозрілі, так що бідоласі Пеггі Фоснахт довелося заприсягтися, що Гаррі був з нею і тому ніяк не міг підпалити будинок, — коли таке відбувається, краще зачаїтися, сховатися за ім'я спрингер в цьому великому оштукатуреному будинку; а молоді Енгстроме так і не переселилися в власний будинок, а потім Фред несподівано помер і Нельсон поїхав до коледжу, так що в будинку стало набагато вільніше і ще менше було підстав куди-небудь переїжджати. Будинок на Джозеф-стріт, 89, з його вузьким, витягнутим в ниточку газоном навколо і розлогими деревами, завжди нагадував Гаррі казковий будиночок, де стіни складені з ванільною помадки, а дах — з лакричного вафель "Некк". Хоча зовні будинок спрингер здається великим, на першому поверсі не повернутися з-за всією цією меблів, що дісталася матусі Спрингер в спадок від Кернер, та й жалюзі там завжди приспущені; тільки на веранді, що виходить у двір, та в маленькій кімнаті нагорі, яка в дитинстві була спальнею Дженіс, а потім протягом п'яти років тут спав Нельсон, поки не поїхав в Кент, Гаррі дихається вільно і ніщо не затуляє світло.

Він згортає на алею, посипану крупнозернистой щебенем, і ставить "корону" в гараж поруч з темно-синім "крайслером" марки "Ньюпорт" 1974 року випуску, який Фред подарував своїй старенькій до дня народження, за рік до смерті, і в якому вона їздить по місту, вчепившись обома руками в кермо з таким видом, точно під капотом у неї є бомба. Дженіс завжди залишає свій "мустанг" зі складним верхом біля тротуару під кленами — щоб сік з дерев швидше роз'їв парусинову дах. А в теплу погоду і зовсім залишає машину на цілу ніч відкритої, так що сидіння завжди липкі. Кролик опускає двері гаража і крокує по бетонній доріжці через задній дворик — і раптом, наче в тунелі включили фари, його пронизує свідомість, що у нього не одна дитина, а два.

Дженіс зустрічає його на кухні. Щось сталося. Вона одягла свіже плаття в смужку кольору м'яти, але волосся, все ще вологі після плавання в клубному басейні, висять патлами. Чи не кожен день вона грає в теніс з якою-небудь з приятельок в їхньому клубі "Летючий орел", недавно виникла на нижніх схилах сусідньої з горою Джадж лісистій гори з індіанським назвою Пемаквід, а потім залишок дня валяється біля басейну, розпускаючи плітки або граючи в карти і поступово накачуючи коктейлями або горілкою з тоніком. Гаррі приємно, що його дружина може проводити стільки часу в клубі. У свої сорок чотири роки Дженіс розповніла в талії, але ноги у неї все ще міцні і без вен. І засмаглі. Вона взагалі смаглява і, хоч ще і не липень, виглядає вже як дикунка — ноги і руки у неї майже чорні, точно вона якась полінезійка зі старого фільму Джона Холла. До нижньої губи її прилипла крихта білого порошку — це збуджує, хоч йому і не подобається, коли вона ось так вперто стискає рот — справжня щілину. Її ще мокре волосся зачесане назад, оголюючи високий, нерівно засмаглий лоб — точно коричнева обгортковий папір, на яку потрапила вода, а потім висохла. За її збуреному увазі він розуміє, що вона знову посварилася з матір'ю.

— Що ще трапилось? — запитує він.

— Справжня буря, — каже Дженіс. — Вона тепер сидить у своїй кімнаті і говорить, щоб ми їли без неї.

— Нічого, зійде вниз. А що ми будемо їсти? Я щось нічого не бачу на плиті.

Годинники, вбудовані в плиту, показують шість тридцять дві.

— Гаррі! Клянуся Богом, я збиралася поїхати за покупками, як тільки повернуся і приєднуюсь після тенісу, а тут ця листівка, і з тих пір ми з мамою воюємо. У будь-якому випадку зараз літо, і тобі не слід багато їсти. Доріс Кауфман — я б віддала що завгодно, якби вона погодилася нам допомагати, — так ось вона каже, що на обід вона випиває один тільки склянку чаю з льодом, навіть серед зими. Ось я і подумала, що, може, поїмо супу і цей ростбіф, який я купила, а ви з мамою відмовляєтеся до нього навіть доторкнутися, — треба ж його колись з'їсти. Та й салат так розрісся на городі, що треба його є, поки він весь в зростання не вимахнув.

Вона розбила маленький городик у дворі за будинком, де раніше висіли гойдалки Нельсона, найняла сусіда, щоб він розпушити землю своїм "рототіллером", земля виявилася напрочуд м'якою і пахучої під зимової кіркою, і Дженіс з превеликим запалом розмічають її мотузкою і рівняла граблями в легкій тіні набирають нирки дерев, а тепер, коли настало літо і густа трава затінює посадки, в клубі почалися змагання в теніс, і Дженіс свої грядки закинула.

Все одно він не може перейнятися ворожістю до цієї кароокою жінці, яка, в травні буде того вже двадцять три роки, є його досить посередньої дружиною. Він розбагатів завдяки отриманому нею спадок, і те, що вона знає це, з'єднує їх, як ліжко, — отака гріє душу таємниця.

— Салат і копчена ковбаса — сама моя улюблена їжа, — змирившись, говорить він. — Тільки дай я спочатку вип'ю. Якісь мерзотники з'явилися в магазин, як раз коли я збирався їхати. Так скажи ж, що це за листівка.

Він стоїть біля холодильника, змішуючи джин з лимонним тоніком: він знає, що ці тоніки додають калорії в алкоголь і сприяють збільшенню у вазі, але вважає, що зате вечерю сьогодні убогий, та потім, можна ж і пробігтися; тим часом Дженіс йде через темну їдальню в затхлу парадну вітальню, де завжди спущені жалюзі і панує незадоволений дух матусі Спрингер, і приносить листівку. На ній зображений білий засніжений схил під яскраво-блакитним клинцем неба; дві маленькі темні фігурки, зігнувшись, прокреслюють на лижах переплітаються "S". ПРИВІТ З КОЛОРАДО — свідчать червоні літери, намальовані на небі, схожому на блакитну пляму. На зворотному боці знайомими карлючками так тоненько, точно хлопчиська тиснули з усіх сил, коли він вчився писати, виведено:

Привіт, мам, тат і ба!

Гора Джадж в порівнянні з тутешніми просто хиляк! Зараз, правда, ніякого снігу, зате травички (жартую) повно. Вчуся планеризму. З роботою нічого не вийшло: малий виявився пройдисвіта. Пенсільванія кличе. О'кей якщо я приїду з Мелані? Вона може підшукати собі роботу і не буде в тягар.

Цілу.

Нельсон.

— Мелані? — запитує Гаррі.

— Тому-то ми з мамою і схопилися. Вона не хоче, щоб дівчина жила тут.

— Це та сама, з якою він крутив два тижні тому?

— Не впевнена, — говорить Дженіс. — Ту звали щось на зразок Сью, або Джо, чи якось так.

— А де вона буде спати?

— Ну, або в кімнаті для шиття, що вікнами на вулицю, або в кімнаті Нельсона.

— Разом з хлопцем?

— Що ти, Гаррі, так дивуєшся? Адже йому вже двадцять два роки. З яких це пір ти став таким пуританином?

— Я зовсім не пуританин, я просто практично мислю. Одна справа, коли ці хлопці граються під відкритим небом і займаються планеризмом або чим там ще, і зовсім інша, коли вони разом зі своїми травами і дівками осідають в гнізді. Ти ж знаєш, що другий поверх у нас досить безглуздий. Величезний хол, а варто чхнути або кашлянути — і чує весь будинок; чесно кажучи, це ж щастя, що, крім нас так твоєї матусі, в будинку нікого більше немає. Пам'ятаєш, як у хлопця, поки не ходив в школу, радіо рало до другої години ночі і він засинав під нього? Та й ліжко у нього односпальне — що ж, нам купувати йому і цієї Мелоді двоспальне?

— Мелані. Не знаю, вона ж може спати і на підлозі. У них у всіх є спальні мішки. Можна спробувати поселити її в кімнату для шиття, але я знаю, що вона там жити не стане. Ми б не стали. — Її темні затуманені очі дивляться повз нього, крізь призму часу. — Скільки сил ми витрачали на те, щоб вислизнути в коридор або потискати на задньому сидінні машини, і я вважаю, що ми могли б позбавити від цього наших дітей.

— У нас всього одна дитина, а не діти, — холодно зауважує він, відчуваючи, як джин розширює судини.