Війна і мир - Толстой Лев

Я тоді ще сказала це, коли всі захоплювались ним і він щойно приїхав з-за кордону і, пам'ятаєте, якось увечері в мене вдавав з себе якогось Марата. Чим же кінчилося? Я тоді ще не бажала цього весілля і наперед сказала все, що станеться.

Анна Павлівна так само давала в себе у вільні дні такі вечори, як і раніш, і такі, які лише вона здібна була влаштовувати,— на цих вечорах збиралися, по-перше, 1а creme de la véritable bonne société, la fine fleur de l'essence intellectuelle

1 — Напівбожевільний — я завжди це казав.

de la société de Pétersbourg *, як казала сама Анна Павлівна. Крім цього витонченого добору товариства, вечори Анни Павлівни відзначалися ще тим, що кожного разу на своєму вечорі Анна Павлівна подавала товариству яку-небудь нову, інтересну особу і що ніде так очевидно і твердо, як на цих вечорах, не виявлявся градус політичного термометра, на якому стояв настрій придворного легітимістського петербурзького громадянства.

Наприкінці 1806 року, коли одержано було вже всі сумні подробиці про те, що Наполеон знищив пруську армію під Ієною і Ауерштетом та про здачу більшості пруських фортець, коли війська наші вже вступили у Пруссію і почалась наша друга війна з Наполеоном, Анна Павлівна зібрала в себе вечір, La crème de la véritable bonne société2 складалася з ча[ івної і нещасної, покинутої чоловіком Елен, з Mortemart а, чарівного князя Іполита, який щойно приїхав з Відня, двох дипломатів, тіточки, одного молодика, що мав у вітальні найменування просто d'un homme de beaucoup de mérite3, однієї дівиці, щойно вшанованої званням фрейліни, її матері та деяких інших менш значних осіб.

Особа, якою вгощала цього вечора Анна Павлівна своїх гостей, як новинкою, був Борис Друбец^кой,— він щойно приїхав кур'єром з пруської армії і перебував ад'ютантом у вельми важної особи.

Градус політичного термометра, вказаний на цьому вечорі товариству, був такий: хоч би скільки всі європейські государі та полководці намагалися потурати Бонапартію, для того, щоб зробити мені і взагалі нам ці неприємності та прикрості, думка наша щодо Бонапартія не може змінитися. Ми не перестанемо щиро висловлювати з приводу цього свій напрям думок і можемо сказати тільки пруському королю та іншим: "Тим гірше для вас. Tu l'as voulu, George Дапаіп4, ось усе, що ми можемо сказати". Ось що вказував політичний термометр на вечорі в Анни Павлівни. Коли Борис, якого мали піднести гостям, увійшов до вітальні, майже все товариство вже зібралося, і під керівництвом Анни Павлівни точилася розмова про наші дипломатичні стосунки з Австрією і про надію на союз із нею.

Борис в елегантному ад'ютантському мундирі, змужнілий, свіжий і рум'яний, вільно увійшов до вітальні, і його було, одведено, як належало, для привітання до тіточки і знову приєднано до загального гуртка.

Анна Павлівна дала поцілувати йому свою суху руку, познайомила його з деякими незнайомими йому особами і кожного пошепки визначила йому.

1 верчики справжнього хорошого громадянства, есенції петербурзького громадянства,

2 Вершки справжнього хорошого громадянства

3 людини з великими гідностями,

4 Ти цього хотів, Жорж Данден,

цвіт інтелектуальної

— Le Prince Hyppolite Kouraçuine — charmant jeune homme. M-r Kroug chargé d'affaires de Kopenhague — un esprit profond,— і просто:—M-r Shittoff un homme de beaucoup de mérite1,—про того, який мав це найменування.

^Борис за цей час своєї служби, завдяки турботам Анни Михайлівни, власним смакам та властивостям свого стриманого характеру, встиг поставити себе в найвигідніше становище по службі. Він був ад'ютантом при вельми важній особі, мав вельми важне доручення у Пруссію і щойно повернувся звідти кур'єром. Він цілком засвоїв ту неписану субординацію, що сподобалася йому в. Ольмюці, за якою прапорщик міг стояти незрівнянно вище за генерала і за якою для успіху на службі були потрібні не зусилля, не праця, не хоробрість, не сталість, а лише вміння обходитися з тими, які винагороджують за службу,— і він часто сам дивувався зі своїх швидких успіхів і з того, як інші могли цього не розуміти. Внаслідок цього його відкриття весь його побут, усі взаємини з колишніми знайомими, усі його плани на майбутнє зовсім змінилися. Він був не багатий, але останні свої гроші він використовував на те, щоб бути одягненим краще за інших; він скорше позбавив би себе багатьох утіх, ніж дозволив би собі їхати в поганому екіпажі або показатись у старому мундирі на вулицях Петербурга. Зближувався він і шукав знайомств лише з людьми, що були вище за нього і тому могли стати йому в пригоді. Він любив Петербург і з презирством ставився до .Москви. Спогад про дім Ростових і про його дитячу любов до Наташі був йому неприємний, і від самого від'їзду в армію він ні разу не був у Ростових. У вітальні Анни Павлівни, у якій бути присутнім він вважав за важливе підвищення по службі, тепер він одразу ж зрозумів свою роль і дав можливість Анні Павлівні скористатися з того інтересу, що він являв собою, уважно спостерігаючи кожну особу й оцінюючи вигоди і можливості зближення з кожною з них. Він сів на вказане йому місце біля вродливої Елен і вслухався в загальну розмову.

— "Vienne trouve les bases du traité proposé tellement hors d'atteinte, qu'on ne saurait y parvenir même par une continuité de succès les pîus brillants, et elle met en doute les moyens qui pourraient nous les procurer". C'est la phrase authentique du cabinet de Vienne, — казав датський chargé d'affaires2.

— C'est le doute qui est flatteur!—сказав l'homme à l'esprit profond3, з тонкою усмішкою.

1 — Князь Іполит Курагін, гарний молодик. Пан Круг, копенгагенський повірений у справах, глибокий розум...— і просто: — пан Шитов, людина з великими гідностями.

2 — "Відень вважає підстави запропонованого договору до такої міри поза можливим, що досягти їх можна лише рядом дуже блискучих успіхів; І він має сумнів щодо засобів, які можуть їх нам дати". Це достеменна фраза віденського кабінету,— казав датський повірений у справах.

• — Втішний сумнів! — сказав глибокий розум,

— Il faut distinguer entre le cabinet de Vienne et l'Empereur d'Autriche,—сказав Moptemart. — L'Empereur d'Autriche n'a jamais pu penser à une chose pareille, ce n'est que le cabinet qui le dit1.

— Eh, mon cher vicomte,—— втрутилася Анна Павлівна,— Шгоре (вона чомусь вимовляла l'Urope, як особливу тонкість французької мови, яку вона могла собі дозволити, розмовляючи з французом), l'Urope ne sera jamais notre alliée sincère2.

Слідом за цим Анна Павлівна навела розмову на мужність і твердість пруського короля з метою ввести у справу Бориса.

Борис уважно слухав того, хто говорив, чекаючи своєї черги, але разом з тим встигав кілька разів оглядатися на свою сусідку, красуню Елен, яка з усмішкою кілька разів зустрілася очима з вродливим молодим ад'ютантом.

Цілком природно, говорячи про становище Пруссії, Анна Павлівна попросила Бориса розповісти про свою мандрівку до Гло-гау та про стан, в якому він застав пруське військо. Борис, не кваплячись, чистою і правильною французькою мовою розповів вельми багато цікавих подробиць про війська, про двір, за весь час своєї розповіді старанно уникаючи висловлення своєї думки щодо тих фактів, про які він говорив. На якийсь час Борис оволодів загальною увагою, і Анна Павлівна почувала, що її вгощення новинкою всі гості прийняли з задоволенням. Найбільше уваги до Борисової розповіді виявила Елен. Вона кілька разів питала його про деякі подробиці його поїздки і, здавалося, вельми була зацікавлена станом пруської армії. Тільки-но він кінчив, вона зі своєю звичайною усмішкою звернулася до нього.

— Il faut absolument que vous veniez me voir3, — сказала вона до нього таким тоном, наче з деяких міркувань, яких він не міг знати, це було конче потрібно. — Mardi entre les 8 et 9 heures. Vous me ferez grand plaisir4.

Борис обіцяв виконати її бажання і хотів зайти з нею в розмову, коли Анна Павлівна відкликала його під тим приводом, що тіточка бажає послухати його.

— Адже ви знаєте її чоловіка? — сказала Анна Павлівна, заплющивши очі і журним жестом показуючи на Елен.— Ах, це така нещасна і чарівна жінка! Не згадуйте його при ній, будь ласка, не згадуйте. їй занадто тяжкої

1 — Конче треба розрізняти віденський кабінет і австрійського імператора,— сказав Мортемар.—— Імператор австрійський ніколи не міг цього думати, це каже тільки кабінет.

2 — Ах, дорогий віконте, Європа ніколи не буде нашою щирою союзницею.

3 — Неодмінно треба, щоб ви приїхали побачитися зі мною.

* — У вівторок, між восьмою і дев'ятою годинами. Ви мені зробите велику приємність.

Коли Борис і Анна Павлівна вернулись до загального гуртка, розмовою в ньому заволодів князь Іполит. Він, висунувшись вперед у кріслі, сказав:

— Le Roi de Prussel1 — і, сказавши це, засміявся. Всі обернулись до нього: — Le roi de Prusse? — спитав Іполит, знсТзу засміявшись і знову спокійно і серйозно вмостився в глибині свого крісла. Анна Павлівна почекала трохи, але тому, ихо Іполит зовсім, здавалося, не хотів більше говорити, вона почала розповідати про те, як безбожний Бонапарт вкрав у Потсдамі шпагу Фрідріха Великого.

— C'est l'épée de Frédéric le Grand, que je...2 — почала була вона, та Іполит перебив її словами:

— Le Roi de Prusse...— і знову, тільки-но до нього обернулись, попросив пробачення й замовк. Анна Павлівна скривилася. Mortemart, Іполитів приятель, рішуче звернувся до нього:

— Voyons à qui en avez vous avec votre Roi de Prusse? 3 Іполит засміявся, наче йому було соромно за свій сміх.

— Non, ce n'est rien, je voulais dire seulement...4 (Він мав намір повторити жарт, що його чув у Відні j що його цілий вечір збирався вмістити.) Je voulais dire seulement, que nous avons tort de faire la guerre pour le roi de Prusse5.

Борис обережно усміхнувся, так, що його усмішку можна було вважати за іронію або за схвалення "жарту, залежно від того, як її буде прийнято. Усі засміялися.

— Il est très mauvais, votre jeu de mot, très spirituel, mais injuste,— погрожуючи зморщеним пальчиком, сказала Анна Павлівна.— Nous ne faisons pas la guerre pour le roi de Prusse, mais pour les bons principes.